Вона озирнулась по хаті, що видалась їй зараз досить пристойною. Тільки от світло занадто різке! І дівчина накинула на лампу зелений серпанок, яким обв’язувала, виходячи, шию. «Тепер у мене зовсім гарно»,— задоволено подумала вона.
За хвилину в двері постукано, Марта весело крикнула своє «заходьте», і ввійшов молодий інженер Дмитро Стайничий, геть запорошений снігом і червоний від вітру.
- Ну й погода собача!—пробурчав він, обтрушуючись на порозі.— От мете диявольськи! І це в березні... А тут, як у раю,— додав він, роздягшись.—Тепло, одеколоном пахне й освітлення надзвичайне. А де прибралась? Ідеш куди?
— Ні, я ніде не збираюсь.
— Прекрасно! — скрикнув Дмитро. — Добривечір, Марто! Яка ти хороша зараз,— і він знову спробував її обійняти.
— Я завжди хороша,— сказала дівчина, м’яко ухиляючись.
«Вона чекала мене»,— бадьоро подумав інженер.
— Сідайте, Дмитро! Що гарного скажете?
— Та я, власне, тебе слухати прийшов. Учора ми спинились на твоєму додаткові...
— Хіба вас так цікавить мій додаток? Ви ж уже все без мене вирішили.
— Не прийшов би сюди, якби не цікавив. Сідай ось тут, Марто, коло мене.
— Ні, я краще там сяду, коло столу.
— Коза!— скрикнув Дмитро.— Весь час брикається! Ну, до порядку денного чи там вечірнього. Слово для додатку має товаришка Марта.
Він задоволено закурив.
— Додаток мій дуже простий,— сказала дівчина.— Я вас, Дмитре, не люблю.
— Передбачав ці слова,— сказав Дмитро.— І маю на них відвода.
Він присунувся ближче до дівчини і промовив переконано:
— Справа в тім, Марто, що шлюбу в наш час будувати на коханні не можна. Що таке кохання? Це чуття, Марто! Воно спалахне й перегорить. Димок собі піде, та й годі. І скільки неприємностей людям через те кохання було! Скільки собі віку вкоротило — молодих, здорових, їм би тільки жити та працювати. І от не каються ж! Любити, каже, хочу! Та ти подивись, чи багато щастя з тої любові буває? Аби тільки мучитись та страждати... А це тепер нікому не потрібне. Це колись, коли людям робити не було чого, кохання в моді було... Лицарі там одне одного списами за дам штрикали, а тепер якби хто за дівчину побився — сама дурнем називала б! Не та доба, Марто! Та й часу на це немає. Захопишся, загавишся, то й за борт підеш. Якщо будемо отак розкидатись, то не тільки соціалізму не збудуємо, а й кусати не буде чого. З торбами підем, кохаючи!
Він вибачливо засміявся й додав:
— Згадай ще наші національні традиції — у нас завжди обов’язок стояв вище за кохання. Хлопець перш за все був оборонець свого класу. Він ішов до війська, на Січ 30, так як ми зараз ідемо на завод. І дівчата українські які бойові були! Навіть за хлопців міцніші! Не будь же гірша за них, Марто!.. От шлюб, це завсім інше, його беруть для поважної мети — для праці, для спільного будівництва...
— Ха, ха — засміялась дівчина. — Який примітив! З вас, Дмитре, непоганий був би проповідник. А дівчата українські тому й міцні були, що кохати вміли. Тільки звідки вам у голову вроїлося, що я заміж віддатися хочу?
— Мусиш, хочеш чи не хочеш! В цьому все лихо. Економічні умови в нас ще не такі, щоб ми могли обійтись без подружжя. Побут у нас ще старий, Марто. Я думав про це. Вільне співжиття статей у нас, на жаль, ще неможливе. Головна передумова для цього— достатня сітка державних дитячих садків та будинків, вони розв’язують усю шлюбну справу. А в нас їх тим часом не вистачає, щоб безпритульних ліквідувати. Де вже там усіх нових державою виховувати! Ти практично дивись на справу, мрії нічого не поможуть.
— А чи варто без мрій жити?— спитала дівчина.
— Хто живе тепер мріями, той гине.
— Навіть соціалістичними мріями?
— Соціалізм — не мрія, а розрахунок. Соціалізм — це статистика, ноп, п’ятирічка... І нація також не мрія, нація — це робота й витривалість. Хто не зрозумів цього, той консерватор, життя викине його за борт. Я перший штовхну його за борт, бо він шкідник. Кажуть, що соціалізм буде казарма. Вірно. Казарма для людини старого побуту, а для нових він не буде казарма. Це треба зважити. Але я вхилився,— додав він.— Одне ясно: доба наша не мрійна, а цілком практична. Проста й практична. І ти подумай, що таке зараз «вільне кохання». Вільне кохання — це аборти, які руйнують жіночий організм. Щоправда, є там усякі «засоби», але вони, мовляв один професор, є павутинка проти небезпеки й панцир проти насолоди...
Читать дальше