Валер'ян Підмогильний - Оповідання. Повість. Романи

— Так,— відмовив він Дмитрові,— преса подала дещо про мої досліди і саме в площині їх практичного значення. Але можливо, що практичного значення вони й не матимуть,— сухо додав він.

— Що ви! — посміхнувся Дмитро.— Щоб така матеріалістична наука, як біологічна хімія, та не давала практичних наслідків!

Славенко теж вибачливо посміхнувся і вголос ввічливо промовив:

Матеріалістична наука! Це сміливо сказано. Нау« :к і не є ні матеріалістична, ні ідеалістична, ні яка інша. Нона е наука, та й годі. Вона безстороння і за напрям гіюїх висновків не відповідає.

Молодий інженер з самого початку не видався професорові дуже приємним. Той якось недбайливо сидів на стільці, тримався страшенно незмушено, як завсідник, і в тоні йому раз у раз бриніла фамільярність людини, що іісіх звикла вважати собі за рівню. Ковбойка з відкритим коміром і стрижена голова Дмитрова показувались йому досить нахабними. «Певно, за цією кралею впадає, хлопчисько!»— подумав він. І йому мимоволі хотілося хлопця подратувати.

— Значить, до Бога*’ завертаємо,— сказав Дмитро.

— В гості до Ісуса Христа, ха, ха! — прикинув кооператор.

— А так, коли хочете, до Бога. Зрештою, його існування наука ніколи й не заперечувала. Тут доречно згадати великі слова Бекона 24: «Хто тільки покуштує з ке* лиха науки, той заперечує Бога, а хто вип’є той келих до дна, той пізнає Бога».

— Це ми чули від проповідників у Софії 25,— сказав Дмитро.

— А ви, Льово, в Бога вірите? — спитала Марта,

— Та певно, що в Софії на колінах лазить,— додав кооператор, що Льови зовсім не боявся.

— Та що ви, Марто.., звідки це ви? — зніяковів Льова.— І в Софії я ніколи не був...

— Признайтесь, Льово! — крикнула дівчина.— Не уявляю собі, щоб ви в Бога не вірили!

Льова зовсім спантеличився, Кооператор заплескав у долоні.

— На попа його висвятити,— сказав він.

— Вам смішно? — спитала дівчина в Дмитра.— Хіба право вірити скасовано? Особиста справа кожного громадянина.

— Особисто воно так, а практично — це значить, що душа вбога.

Притому інженер видобув цигарку, хоч якраз курив і Славенко.

— Киньте цигарку, двом курити не можна,— сказав кооператор.

— Дарма, кватирку відчинимо.

Але Славенко свою цигарку погасив, Тим часом Мар-та, не звертаючи уваги на їхнє цигаркове змагання, сказала гостро й глузливо:

— Який же з вас, Льово, тюхтій! Який ви непристойно м’який та добросердий! Справжній Ісус Христос... І нікому ви не потрібні.

— А яких же треба, Марто? — серйозно спитав Льова.

— Треба міцних.

— Пізнаю українську жінку,— задоволено промовив Дмитро.

— Дозвольте запитати, коли це не секрет,— посмішкувато запитав Славенко,— чому ви вважаєте за можливе надавати саме українській жінці всяких чеснот і чим, на вашу думку, українська жінка вигідно різниться від будь-якої іншої?

— А це довго говорити,— відказав інженер.

— Щось сьогодні Дмитро неговіркий,— сказала Марта.— йому, бачите, здається,— звернулась вона до Сла-венка,— що історія виробила в української жінки багато позитивних прикмет...

— Не здається,«а так воно і є,— обізвався Дмитро.

— Мені зовсім випадково, в зв’язку з загальним процесом українізації, довелось обізнатися з народною думою про Марусю Богуславку 26,— зауважив Славенко.—Ця українська жінка випустила з турецького полону запорожців, користуючись із прихильності паші до себе, але ж сама до рідного краю вертатись не схотіла. Даруйте, я не вбачаю в її вчинкові великої відваги! Ця Маруся, зрештою, нічим себе не скривдила. Вона лишилась у турецьких розкошах, гадаючи своїм милосердям до земляків спокутувати зраду батьківщині. Тобто і незайманість зберегла, і капіталу набула.

— А Бондарівна 27? — спитав Дмитро.

— З цією українською жінкою я ще не мав нагоди обізнатися. Щиро сказати, я вперше чую її ім’я, та коли вона будь-чимсь цікава, я обов’язково запитаю про неї в свого лектора. Проте можна з певністю сказати, що кожна нація має дужих і кволих, енергійних і млявих, розумних і дурнів. Кожна нація мала своїх героїв та героїнь, а коли не мала, то їх вигадували. Але тільки сліпий може не бачити, що поступ стирає нації. Коріння національних відмінностів полягало в різницях економічно-географічних умов, отже й побуту певної групи людей. Але техніка згладжує економічні особливості, географічні умови завдяки щільнішому спілкуванню людей втрачають свою вагу, тому й побут — житло, одяг та звичаї — стрем-.миті» до єдиного вселюдського стандарту. Річ відома, що иілізниця й авто, взагалі шляхи сполучення, є найбільші вороги національної окремішності. Отже, все те, що живить національні різниці, має коріння в минулому, а не в сучасному. Національні різниці нині є тільки інерція, якої рушійна сила завмирає.