Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах_Том 01 [Hurtom.com]

...Я знаю, що крила знов на волі виростають у соколів приборканих.

(«Осіння казкам)

Глибиною роздумів, діапазоном тем, широтою охоплення дійсності творчість Лесі Українки становить неповторне явище в світовій поезії XX ст. Роздуми її завжди про велике: життя, історію, людину. Теми Батьківщини, революції й людської особистості для поетеси неподільні. Творчий світ її — світ багатобарвний і багатозвучний. Тут — і найсердечніша лірика і гнівна сатира, мужній громадянський пафос і тепла посмішка, пекуча інвектива і гірка медитація. Могутній ліричний струмінь єднається з неповторним драматургічним, трагедійним хистом поетеси. Драматургія становить вершину її творчості.

Найніжніша білосніжна лірика поетеси пройнята громадянською схвильованістю, благородством почуттів. Диханням історичних, соціальних, життєвих бур і тривог овіяні її поезії, навіть, здавалось би, найбільш інтимно-ліричні. Все особисте в творчості Лесі Українки стає загально значущим, суспільним, історично вагомим. Визначальною рисою ліричного стилю Лесі Українки в те, що кожна її особиста тема, зростаючи до найбільших епохальних узагальнень, набував смислу і значення лише в міру своєї громадянської значущості. Нерозривна єдність особистого і загального, «свого» і «світового» органічно властива творчості української поетеси.

«Ніч після битви» — так назвав критик-більшовик В. В. Во-ровський 1908—1912 роки, роки реакції, коли вчорашні хисткі «попутники» революції квапливо міняли віхи, коли реакція особливо виявлялася в буржуазній літературі, коли «стовпи» цієї літературо на кожному кроці зраджували великим традиціям передової думки і культури. Арцибашев і Винниченко, Шаповал і Гіппіус проповідували політичне ренегатство; своїми творами несли цинізм, еротику, порнографію, антинародний естетизм.

Відхід від революції, зраду її ідеалів Винниченко намагався виправдати з погляду «особистої моралі», «чесності з собою» тощо. На перший план виходили оголений натуралізм, смакування розтлінної психіки і сексу, проповідь класового миру і осквернення революційної боротьби.

В надзвичайно тяжкі і складні роки реакції поетеса зайняла гідну й благородну позицію. її не обеззброїла реакція. Навпаки, глибоко трагічне переживання цих років надихало її творчі сили, привело до створення нових художніх шедеврів. Смертельно ненавидить поетеса одну з наймерзенніших людських підлот — зрадництво. Вона обурена апологією зрадництва, що її почали наполегливо проповідувати різних мастей декаденти. «Іудина белетристика» намагалася принизити ідею революції, спаплюжити її героїв, виправдати і прославити ренегатство, зраду революції. Звідси — всілякі спроби моральної реабілітації Іуди Іскаріота.

Драматичний етюд Лесі Українки «На полі крові» (1909) пройнятий огидою до зради, до її захисників. У Лесі Українки Юда — жахливий у своїй одвертості цинік, що продав свого вчителя «як товар»... Адже людей

так само продають.., як і все,

Як гуси, як худобу; поторгують І вдарять по руках...

Народ ніколи не прощає зраду, підлість. Коли Юда на свов «виправдання» намагається зауважити:

...Той поцілунок зовсім холодний був — я ж мусив якось признаку дать, котрого з гурту брати,—

то прочанин, тремтячи від обурення, кидає зрадникові:

Мовчи! Не говори! Чи теплий гад, розпарений на сонці, чи холодний — однаково бридкий!..

Нічого спільного між зрадником і народом бути не може:

...Ось тобі твоя вода. Волів би на безвідді пропасти, ніж прийняти щось від тебе!..

Будь проклятий!.

Відступництво, зрада несумісні з людяністю. Зрада поставила Юду поза людством. «Тебе убити мало!» — з огидою кидає прочанин зрадникові.

Ненависні поетесі покора, байдужість, плазування. Раб Неофіт («В катакомбах», 1905) дедалі більше переконується, що людина повинна стати «вільною, непідвладною, богорівною». І це дає йому наснагу, за це готовий він іти на смерть. «Боротися в покорі — що це значить?» Відпущеник Нартал («Руфін і Прі-сцілла», 1908) з огидою дивиться на тих, хто плазує перед сильними світу:

Кубло гадюче! Перед ворогами під ноги стеляться, мов поздихали, а перед братом сторчака стають і раді закусати! Скорпіони!

Нартал обурюється, що люди, як барани, низько кланяються єпископові, наче благають, щоб він розтоптав їх гордість і гідність. Засуджений на смерть, Нартал на арені цирку вимагав меча, б’ється з пантерою, перемагає її, викликає на бій увесь рабовласницький світ.