Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах_Том 01 [Hurtom.com]

Он пісня з високого муру лунає.

По мурах одважний співець походжає.

Поет не боїться від ворога смерти,

Бо вільная пісня не може умерти.

У листі до І. Франка (13.1 1903 р.) Леся Українка наголошує на тому, що мета поета — підняти народ, широкі маси на здійснення визвольних завдань: «О, яке то щастя бути отим «чорноморцем», що має голос гукнути: «встань!» Що, якби я мала такий голос тут', над Лігурійським морем? Я б так гукнула, як тепер море гукає (на морі саме буря тепер) і геть-геть далеко прокотилось би через гори: «встань!»...» В циклі поезій «Ритми» (1900) письменниця проголошує:

Промінням ясним, хвилями буйними,

Прудкими іскрами, летючими зірками,

Палкими блискавицями, мечами Хотіла б я вас виховать, слова!..

1Леся Українка перебувала тоді на лікуванні в Італії.

Леся Українка дала чудові зразки наступальної поезії митця-революціонера, поетичного трибуна всенародної боротьби. Сила художнього хисту, на думку письменниці, вимірюється тим, наскільки спроможний митець своїм словом підняти народ на звершення історичних завдань.

Важливою рисою поезії Лесі Українки є її спрямованість у майбутнє. Поетеса вірить у світле майбутнє, в те, що повинні ирийти часи, які цілком змінять обличчя світу. В цьому, власне, пафос її творів. Ще в ранній своїй поезії «Мій шлях» (1890) письменниця заявила:

Коли я погляд свій на небо зводжу,—

Нових зірок на йому не шукаю.

Я там братерство, рівність, волю гожу Крізь чорні хмари вглядіти бажаю,—

Тих три величні золоті зорі,

Що людям сяють безліч літ вгорі...

Вирок своїй сучасності Леся Українка виносить з позицій майбутнього. І це був не тільки осуд старого, а й підтримка прийдешнього, утвердження його зародків. То був дар «провидіння». Науковий соціалізм, за словами М. Горького, утворив височенне інтелектуальне плоскогір’я, з висоти якого видно минуле, провідні тенденції розвитку сучасності, шляхи у майбутнє ‘. Наближаючись до наукового соціалізму, Леся Українка підіймалася на ці вершини, поетичний зір її ставав проникливим і далекосяжним. У творі «Коли втомлюся я життям щоденним...» зліт у майбутнє звучить особливо схвильовано і радісно:

...В просторі бачу я країну Осяйну, наче світло ідеалу,

Неначе світло правди...

Питаєш ти, що бачу я в просторі?

Прийдешність бачу я, віки потомнії

Обриси майбутнього, як і реальний зміст того ідеалу, в ім’я якого потрібно змінити й обновити життя, лишалися для поетеси, особливо на перших етапах її творчості, не завжди чіткими і ясними. В цьому й полягала певна суперечність її світогляду й творчості. Разом з тим не можна не відзначити, що поривання в майбутнє у поетеси — не просто чарівна мрія,— воно органічно пов'язане з дією, з активним служінням аадля звершення прийдешнього.

1Див.: М. Горький о литературе. Литературно-критические статьи. М., «Советскйй писатель», 1955, стор. 626.

2 Леся Українка, т, 1

17

Спрямування у майбутнє Леся Українка поєднує з величним процесом визвольної боротьби, з історією. І це зумовлює революційний аспект її ставлення до минулого. У поетеси немає ідеалізації старовини, вона осуджує будь-яке фетишизування минулого. Разом з тим відчуття органічної спорідненості з визвольним минулим в для Лесі Українки живим джерелом духовного й емоційного сприйняття досвіду народу, освяченого героїчною боротьбою за честь і гідність, за єднання народів.

У драматичній поемі «На руїнах» (1904) Леся Українка устами пророчиці Тірци закликає не ідеалізувати минуле, не закривати очей на те, що у цьому «золотому» минулому точилася кривава боротьба за владу, панувало насильство й знущання над трударями. Тірца закликає відстоювати інтереси тих, хто «в куренях та при багаттях удосвіта працює неослабно». В них — сила нації, її життєдайність, а не в тих, хто лицемірно називає себе «народними пророками» й уславлює «національні святощі», що узаконюють рабство й віковічне гноблення своїми і чужими можновладцями. Бездумне поривання у «прадавнє» не озброює на боротьбу, а знесилює й принижує національну гідність.

•

Художньо-естетичний ідеал великого мистецтва пройнятий громадянським змістом, визвольними мотивами. Поетеса виступає проти «куцого ідеалу», проти житейської, обивательської «правди», не спроможної піднятися над поодинокими явищами і фактами, не спроможної синтезувати широкий досвід життя. Вона звеличує вищу правду, бачить провідні сили розвитку, проникає в будуччину і з висоти будуччини оцінює дійсність.