Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах_Том 01 [Hurtom.com]

Як уже зазначалося, в ряді творів Лесі Українки чуємо безмірну душевну втому, а то і розпач. Але це не песимізм. Це — трагедійне переживання, так властиве великій поетесі. її герої не схиляються перед «всевладністю долі», вони йдуть на боротьбу із «злою недолею» — боротьбу самовіддану й мужню. Нехай багато з них гинуть у нерівній боротьбі, але смисл трагедії в тому, що все ж торжествує життя, торжествує всупереч загибелі героїв, тому що ця загибель героїчна: вона завжди — подвиг в ім’я людства.

...Герой умира на війні.

Він рад серед бою Лягти головою,

Аби не впустить корогви.

Він чесно поляже,

Товаришам скаже:

«Я вдержав, держіть тепер ви!»

( «Зимова ніч на чужині», 1897)

Навіть в години сумнівів і розпачу не згасає остаточно віра, полум’яніє вогонь,

Де жевріє залізо для мечей, •

Гартується ясна і тверда криця.

Прометеїзм стає центральною темою Лесі Українки; «нащадки Прометея» виступають справжніми захисниками вітчизни.

*

Патріотичні погляди Лесі Українки формувалися в боротьбі проти українського буржуазного націоналізму, проти всіляких лжепатріотів — консерваторів і лібералів, проповідників мирного «каганцювання», хуторянського «просвітянства», проти поборників «культурної автономії», готових іти на будь-який компроміс

'Іван Франк о. Твори в двадцяти томах, т. 17, стор. 237.

із самодержавством. Вбивчими рисами поетеса малює цих «землячків», зокрема в таких сатирах, як «Казка про Оха-чародія», «Веселий пан», «Практичний пан», «Пан політик», «Пан народовець» та ін. Поетеса картав буржуазно-ліберальствуючих «діячів», апологетів жалюїідного гасла «малих діл», ірубадурів реакційних ідейок «національного єднання», проповідників відрубності й національного егоїзму:

А ви, мов скорпіон в своєму гніві,

Самі собі отрути завдасте,

Самі себе пожрете, мов ті змії!..

(вНа руїнах», 1904)

Не збанкрутілі політикани з націоналістичного табору, що погрузли в інтригах, не фальшиві патріоти піднімуть честь і славу нації. Це зробить народ, сповнений сили і гідності, народ — у бойовому єднанні з братніми народами, з великим російським народом.

У творах Лесі Українки людяність піднято иа таку височінь, так глибоко розкрито народні помисли, що трудящі кожного народу відчувають гут своє, найзаповітніше. Ще О. М. Горький наголошував, що великий поет не обмежується, не може обмежитися сферою життя лише свого народу; в його творчості провідним є те, що єднає, зближує, ріднить усі народи. Таким поетом була Леся Українка. В центрі її уваги — проблема дружби і єднання людей. «Добре ж будуйте міст, що мусить з’єднувати народи...» — закликала поетеса прогресивну французьку інтелігенцію, і цей заклик становить credo її творчості.

Леся Українка прагнула розбити кордони відчуження між народами, об’єднати їх ідеями боротьби за визволення трудящих всіх націй, запалити ідеями правди і справедливості. Вона прекрасно розуміла значення інтернаціональних зв’язків для української літератури, добре усвідомлювала, що для письменника необхідна широка обізнаність із світовою літературою, найглибші творчі контакти, взаємозв’язки, широкі ідейно-художні видно-круги. Творчість Лесі Українки, її діяльність як перекладача і критика, поруч з діяльністю Франка, становить епоху в розвитку інтернаціональних взаємин української дожовтневої літератури. Своїми перекладами з слов’янських, східних та західноєвропейських літератур Леся Українка розширила обрії української культури, нечувано підвищила майстерність поетичного перекладу, збагатила вітчизняну поетику новими художніми засобами й образами.

Відомі переклади Лесі Українки з Гоголя («Вечорниці на хуторі під Диканькою», «Запропаща грамота», «Зачароване місце»), Тургенєва, Горького, російських поетів-демократів, Міц-кевича (уривки з поеми «Конрад Валленрод»), Конопніцької (ліричні твори), Байрона (ряд віршів і поема «Каїн»), Шекспіра («Макбет») тощо. Переклади Лесі Українки 8 російської, польської, англійської, німецької, французької, італійської та інших мов, а також переспіви з єгипетської, старогрецької, індійської слід розглядати як подвиі на полі вітчизняної культури. У самовідданій перекладацькій праці поетеса виявила себе палкою патріоткою, поборницею єднання народів. Це зустрічало шалений опір і глузування з боку буржуазно-націоналістичних верховодів. «Треба нагадати,— писав Максим Рильський,— що й героїчну Лесю Українку гнали й топтали за «екзотичність сюжетів», що й Са-мійленко своїм перекладом «Божественної комедії», своїми переспівами з Беранже, і Старицький своїми «Сербськими думами», своїм перекладом «Гамлета», і Франко своїми «Бідним Генріхом» та «Мойсеєм», і Леся Українка своїми трагедіями, своїм «Камінним господарем» уперто, з надзвичайною силою волі розсували рямці, розширяли обрії української літератури» 8 8 «Комуніст», 15 січня 1941 р. .