Микола Сціборський - Націократія

Ця система не є так зв. “поліційною державою”, що послуговується гнітючою пресією урядницького централізмута зв’язуючи всяку громадсько-політичну творчість – залишає населеннюлише послух і механічне виконання адміністративних приписів. Сильна своїм авторитетом і стабільністю націократична влада, зосереджуючи в своїх руках керму, оборону й лад держави, водночас забезпечуватиме під своєю зверхністю широкі можливостісамодіяльності населення в найбільш питоменних для історичних українських умов формах громадської самоуправи. Не в партіях і не в політичних сектярських гуртках, а власне тут – в органах місцевої самоуправи (як і в синдикалістичних організаціях) народні маси найдуть для себе школу громадської творчости й національно-політичного виховання, виділюючи з себе нову провідну й органічно зв’язану з ними верству досвідчених суспільників, організаторів, господарників і дер­жавних діячів.

Українська Держава за адміністративним розподілом, що узгляднятиме природні, історичні, політичні, економічні і стратегічні властивості окремих районів нашої обширної території, поділятиметься на краї, повіти й громади (місь­кі, містечкові, сільські), що матимуть свої органи самоуп­рави та у межах встановлених законами компетенцій керму­ватимуть місцевими публічними справами. Система самоуп­рави в повітах і громадах найде своє завершення в краях. Краї посідатимуть власні представницькі органи — Краєві Ради й уряди. Краєві Ради складатимуться з послів, обраних на певний термін у відповідній кількості від кожного повіту. Вибори до органів самоуправи відбуватимуться на засадах прямого, загального, рівного й таємного голосування. Кожна виборча округа обиратиме означене число кандидатів релятивною більшістю голосів.

У всіх ступнях адміністративного поділу держави (в краях, повітах і громадах) існуватимуть також загальнодержавні адміністративні, господарські та ін. установи, що — не витворюючи шкідливого паралелізму в функціях та компетенціях із місцевою самоуправою — виконуватимуть своє призначення під безпосереднім кермуванням державного уряду. Представниками державного уряду в окремих краях та їх повноважними зверхникам будутькраєві начальники, що стоятимуть на чолі місцевої державної адміністрації, й автоматично являтимуться ГоловамиКраєвих Рад, пов’язуючи собою три елементи державного управління: уряд; контроль й громадську самодіяльність.

Загальною-державною законодавчою установою буде Дер­жавна Рада. Як і в органах самоуправи, посли до Державної Ради обиратимуться прямим, загальним, рівним і таємним голосуванням в означеній кількості від кожної виборчої ок­руги. Кандидатів до Державної Ради визначатимуть у виборчих округах синдикати та їх ГосподарськіРади. Зложе­ні ними реєстри передаватимуться під голосування населення виборчої округи. Виборикандидатів рішатимуться реля­тивною більшістю голосів.

Як бачимо, ця система суттєво різниться від зразків і демократії — з її анархічною виборчою боротьбою, і іта­лійського фашизму, що е надто централістичним у форму­ванні законодавчих установ. Усуваючи боротьбу виборчо-партійних; клік і запроваджуючи контролю, націократична система ставить водночас Державну Раду в безпосередній зв’язок із народом, передаючи її формування його, об’єднаним у синдикатах, соціальним групам. Ці державно-політичні компетенції синдикатів, вкупі з їх соціально-економічними функціями (місцеві й Всеукраїнська Господарська Рада) пе­ретворюватимуть державний синдикалізм у становий хребет і головний нерв цілого націократичного устрою.

На чолі Нації й державної організації стоятиме Голова Держави. Це не буде ані диктатор, що тримається силою при­бічник клік, ані лялькуватий “репрезентативний” президент демократичної республіки… Це буде Вождь Нації, най­кращий із найкращих її синів, що силою загального довір’я нації та правом своїх внутрішніх властивостей триматиме в своїх руках владу Держави. В ньому концентруватиметься авторитативна суть націократичної держави, що сполучає в собі здорові елементи монократизму й відповідальності.

Голову Держави обиратиме на 7 років Національ­ний Збір, скликуваний для цієї мети, що складатиметь­ся з Державної Ради, Всеукраїнської Господарської Ради, представників синдикатів і Краєвих Рад. Голова Держави кермуватиме країною, репрезентуватиме її назовні, являти­меться Верховним Вождем її збройних сил, матиме право законодавчої ініціативи, розв’язання Державної Ради і “вета” її ухвал на означених конституцією підставах. Він явля­тиметься водночас Головою Державного Уряду і своєю вла­дою призначатиме Державних Секретарів (міністрів) як із складу Державної Ради, так і з поза неї. Державні Секретарі відповідатимуть за свої уряди не перед Державною Радою, а перед Головою Держави, і уступатимуть із своїх постів на його наказ Державна Рада матиме лише право, в обсягу до­ручених їй конституцією справ, ставити Державних Секретарів за переступ законів перед Найвищий Державний Суд, що обиратиметься разом із Головою Держави Національним Збором.