Микола Сціборський - Націократія

Від революційного синдикалізму,державний синдика­лізм української націократії різниться відмінністю світогляду й завдань суспільної реконструкції. Державний синдикалізм заступає інтернаціонально-класову суть революційного синдикалізмукультом власної нації – держави. Ідеологічні підстави й гіркий досвід пережитих Українською Нацією “соціалістичних” експериментів вказують йому, що розв’язка соціальних проблем лежить не в класовій боротьбі і не в уроєних (а у своєму реалізмі — хижих і спекулятивних) інтернаціональних догмах, лише в духовій,моральній і виробничій єдності всіх соціальних груп нації та їх збірній відповідальності за її розвиток і будучність. Революційний синдикалізм бачить своє завдання в об’єднанні й захисті інтересів окремих професійних груп, що мають творити автономні господарські організми у вигляді синдикатів — розпорошуючи в цей спосіб державу й розкладаючи її на ряд атомів. Натомість синдикалізм націократії — уважаючи державу основою політичного й економічного розвитку національного суспільства—своїм устроємще більше злютовує її монолітність, бо перетворює ок­ремі, об’єднані в синдикатах, соціальні групи в організми, що стаютьнерозривними, функціональними частинами самої дер­жави,кермуючи нею та контролюючи її чинність в інтересах цілої нації.

Державний синдикалізм розглядає всіх членів суспільства як виробників певних цінностей. Не класові її маєткові при­вілеї, не абсурдні пережитки старого правного й морального укладу, лише виробнича функція індивіда й груп стає вирішальною в означенні їх ролі в суспільстві. Обумовлена сучасною структурою суспільства соціальна мораль не може толерувати, щоб на його організмі продовжували жирувати від­мираючі, безчинно-споживаючі, паразитарні клітини, коштом використання й розвитку молодих, творчоздібних сил… Відкидаючи спекулятивну мораль капіталістичної демократії, що демагогічними гаслами маскує визиск, нерівність і стихії ненависті, як також і примітивний “споживчий” варваризм комуно-соціалізму – державний синдикалізм будує свій устрій на здоровій етиці, конкретизованій в засаді: “продукт праці належить працюючим”, на принципіорганічності суспільства й напродукуючому обов’язку всіх його груп, що єдино зумовлює їх права на матеріальний еквівалент і суспільно-політичне значіння в державі.

В умовах капіталістичної демократії безпосереднім, кермуючим чинником державного й економічного життя єне організовані згідно з професійним принципом соціальні групи, лише партії. Претендуючи на заступництво інтересів цих груп партії є на ділі найбільш парадоксальним виявом викрив­леної структури капіталістичного, здеформованого суперечностями й виробничою анархією, суспільства. Творячи собою його дивовижну надбудову — зорганізовану не наорганіч­ному принципі виробничого розподілу, лише на підставі “по­літичних переконань” — ці партії найчастіше стають деструктивним знаряддям “вільної гри” капіталістичних відносин і “закамуфльованих”теоріями “свободи-рівності” егоїстичних групових інтересів.

Націократія “вільну гру” виробничої анархіїзаступає — господарським планом; хаос своєкорисних “політичнихпереконань” — суворою повинністю служби нації-державі та визнання її зверхнього авторитету, а галапасництвонадмірних аматорів “свободи –рівності” — зрівноважує примусом обов’язку. Соціальний зміст нації визначають в дійсностінемонархісти, консерватори, республіканці, клерикале, демократи, ліберали, радикали, соціалісти, комуністи і т.д., лише їїпродукційні групи; ці останні бере синдикалізм наці­ократії за основу свого суспільно-політичного й економічного устрою, перетворюючи саму державу вспілку працюючих, де кожний громадянин і соціальні колективи співпрацюютьна означених їхньою функцією місцях для досягнення загально — духового й матеріального — розвитку цілої нації-держави.

Випливаюча з сучасної суспільно-виробничої структури нашої націїекономічна система націократії, базована наком­бінованій співчинності державного, муніципального, коопе­ративного й приватного капіталу підплановим господарсь­ким кермуванням і соціальним контролем держави — обумовлятиме й організаційні форми синдикалістичного устрою. Всі органічні клітини суспільства (виробничі групи) будуть зор­ганізовані в синдикати (спілки)відповідно до своєї праці, професій і господарських функцій. Основними групами, що репрезентуватимуть у синдикатахінтелектуальну й фізичну працю нації, є:продукуюча інтелігенція — поділена на різні фахові підгрупи (вчені, техніки, педагоги, літератори, лікарі, службовці і т.д.);робітництво всіх родів промисловості й тран­спорту, різних виробничих категорій;селянство та сільсько­господарське робітництво; ремісництво; власники промисло­вих іторгівельних приватних підприємств, тощо.