Микола Сціборський - Націократія

Національна революція — цене однобока революційна “техніка”, що в своєму “негруванні всіх і всього” не має ніякої програмово-конструктивної концепції (такі власне тверджен­ня про революційний націоналізм поширює наша партійницька угодовщина). Пряма революційна дія для організованого на­ціоналізму є лишеодним із засобів сучасної фази визвольних змагань, що створить політичні й психологічні передпосилки для розгортання революції в усій її внутрішній глибині й про­грамовій ширині. Зміст національної революції не обмежуєть­ся до безпосередньої боєвої акції; її завданняне кінчаться й на рішаючому, збройному зриві нації до здобуття державності. Бо й після усамостійнення, на Україні певний період про­являтимуться в різних сферах духового й суспільного життя негативні наслідки вікового поневолення, що вимагатимуть за­стосований відповідних оздоровлюючих середників. Для цього націоналізм включає в програму національної революції далекойдучідержавотворчі почини, що в стані були б всебічно скріплювати, розхитаний окупаціями, організм нації, невпинно побільшувати її будуючі сили й здібність змагатися за право свого розвитку й тоді, коли Українська Держава вже існува­тиме. Універсальна суть, динамізм і мораль українського на­ціоналізму не лише покликають його до ролічинного борця за волю нації, але й управнюють до монопольної місії конструктивного реформатора цілого її змісту та існування. Ця його реформаторська місія — владносягаючи в усі ділянки ду­хового й матеріальногожиття нації — узмістовлюється вна­ціональній революції. Отже ця остання реалізуватиме свої програмові завдання й в умовах існуючої державності, хоч, очевидно, їх характер і методи здійснювання будуть відмінні в переходових і завершуючих етапах.

Таким чином, національна революція — це е внутрішній, тяглий у часі та різноманітний у своїх виявах, ідейний, духо-волевий, визвольно-політичний і державно-творчий процес Української Нації, спрямований до її звільнення, скріплення, впорядкованім та забезпечення для неї гідного існування.

Вирішальною фазою революції, що обумовить її дальше конструктивне завершення, буде, пристосований до відповідних обставин, збройний виступ Української Нації проти оку­пантів. Його наслідки залежать насамперед від всебічної під­готовки власних сил нації, що їх націоналізм уважає голов­ний джерелом діючого й організуючого розгортання револю­ції. Серед нашої легкодухої, спекулятивної партійщини, націоналістичне гасло власних сил не тішиться популярністю… Його вона уважає “фантастичною орієнтацією на вісімнадця­тий туман”, і горда з свого “реалізму” — що розгублено пантеличиться по кожночасній зміні чужих політичних баромет­рів — стирча головою летить в орієнтації на… ворожі сили, що загрожують Україні новою катастрофою. Між тим укра­їнський націоналізм у своєму наставленні на власні сили нації є наскрізь реалістичний. Поборюючи катастрофальні орієнтації на історичних ворогів, він не відкидає сприятливої чужої по­мочі у визвольних змаганнях, пам’ятаючи однак, що навіть і така допомога приносить користь лише тому, хто має й вла­сну силу її зужиткувати відповідно до своїх інтересів.

Серед явних зовнішніх і внутрішніх кон’юнктурних об­ставин не відбуватиметься збройна боротьба з окупантами — одне є безсумнівне:ця боротьба буде важка,кривава й жор­стока. Своєю тактикою полохливого струся, легально-партійна угодовщина сподівається виспекулювати перемогу, з найменшою втратою власних зусиль і “безглуздих жертв”. Марні надії в тійгрізній труднощами й небезпеками добі,перемогу здобудеться лише ціною надзвичайного — натхненного жертовним поривом — напруження всіх сил нації, зорганізованої при цьому на такійустроєво-політичній системі, що —мимо своєї революційної провізоричності — була б здатна порвати маси до боротьби, вдержати їх потрібний час у мобілізаційному напруженні та забезпечити наші побідні наслідки всенародного зриву. Цюустроеву систему в переходовому етапіреволюції націоналізм будує на принципахнаціональної диктатури.

Режим національної диктатури відкидає провідну участь політичних партії із їхніми вузькими інтересами у процесах революції. Таке становище організованого націоналізму до партій, груп і центрів, або інакше кажучи — до цілого орієнтаіційно-угодовського табору, обумовлюють тактичні й засадничі причини. Розгляд ідейного змісту, психології, моралі й політики цього табору стверджує йогошкідливість для планомірного розгортання революції. Схильний лишепасивно при­стосовуватися до створюваних окупантами умовин, нездатний до активності й провідної місії, поглинений суперечностями й груповим егоїзмом—він ніколи не прийме націоналістичної концепції визвольної боротьби та її не піддержить. Після вжездобутої перемоги, певні елементи угодовського табору звантажуються в національну роботу й зможуть навіть бути корисними в її різнорідних ділянках. Але не тепер і не тоді, коли боротьба відбуватиметься серед “непевних” обставин…