Микола Сціборський: Націократія

В невпинному і переможному розвитку капіталізму, вже в 50 р. р. мин. ст. зачали проявлятися зловіщі симптоми. Ма­сове використання робочої сили в підприємствах купчило в мі­стах величезну кількість робітників, що втягаючись в темпо великороського життя, швидко втрачали початковий сільський консерватизм і малорухомість. Цей пролєтаріят, по­збавлений всякої приватної власності), існував лише з праці своїх рук, продаючи її на формально “вільному”, а фактично вповні монополізованому капіталістами ринку праці. В ту еру, коли засади економічного лібералізму вважалися священними і непорушними, суспільству і державі було унеможливлене яке будь втручання в господарське виробництво, не існувало законів про охорону праці, регуляції зарібної платні, соціяльного забезпечення.

Цю обставину зручно вміла використати новороджена кляса капіталістичної буржуазії, що швидко перетворилася в чинник соціяльного поневолення робітництва і жорстокого визиску його праці. Визиск праці капіталом безперечно не обумовлявся самим хижацтвом чи аморальністю капіталістів, як в цьому стараються переконувати нас дешеві демагогіч­ні брошурки соціялістів… Експльотаційна роля капіталу випливала з самої його внутрішної істоти, являючи з себе один з факторів капіталонакопичення, без якого не могла б існувати сама капіталістична система в її клясичній формі.

Економічна еволюція викликала все зростаючу деференціяцію (розподіл) суспільства, оперту на протилежности го­сподарських інтересів і боротьбі. Народи, що раніше ділилися на окремі стани, після родових засад, розкладалися у своїй середині появою нових соціяльних кляс. Ознакою і побудни­ком приналежности до тої чи іншої кляси стали вже не умо­ви народження, лише спільність чи протилежність матеріаль­ного інтересу.

Трудові маси — набуваючи все більшої політичної сили і суспільного значіння, підносячись у свому культурному рівні — не могли скоро не усвідомити разячих контрастів між високими ідеями демократії і способами їх реального здійснення в умовах капіталістичного устрою. Бо пропагуючи в те­орії гасла свободи людини і здійснивши їх в площині формальноправній, демократія не спромоглася цю свободу здо­бути в основній і важливій для існування суспільства соціально-економічній ділянці. Противно — як раз з розвитком полі­тичної демократії і капіталізму, в його класично-лібералістичних формах, господарська і соціальна залежність маєтково слабшого від сильнішого, проявилася з нечуваною до тепер си­лою… Формально вільний громадянин обернувся в раба нової — соціально-економічної системи!

Ідея рівності, що штовхала до боротьби маси “санкюлотів” і являлася для них приваблюючим вогником перемоги, на ділі обернулася лише… в мертві літери писаних законів. В той час, як життя — ігноруючи ці закони — виразно прямува­ло до фактичної соціальної, політичної і матеріальної нерівності. Нарешті заповідь братерства, що духові емоції та мрії найкращих умів революції — в реальній дійсності стала затріпаною, сентиментально-порожною форму­лою, без всякого внутрішнього змісту. Події ніби глузували над тою заповіддю, виказуючи жорстокі закони безнастанної боротьби права сильного… Політична демократія, сподіваючись найти в капіталізмі союзника, що мав створити матеріальний приклад для її ідей— права, свободи, рівності і поступу — ґрунтовно на цьому завелася. Бо капіталістична система шкереберть опрокидувала і уневажила ці ідеї, запроваджуючи в житті нерівність, без­правність і антагонізми.

Розгляд історичних процесів наочно доводить, що політичні права і впливи даної суспільної групи майже завжди стоять в простій пропорції до її господарської сили. Цього “неписаного” закону, мимо його антисоціяльного значіння, не зуміла скасувати і демократія. З розвитком її політичної і еко­номічної системи, проголошені нею громадські і політичні права все більш втрачали на своїй практичній вартості, обер­таючись у замаскований середник узалежнення більшости віл меншости.

Капіталізм зродив, як реакцію, потужну робітничу клясу і її професійні організації. На порядок дня прийшли полі­тичні партії, як виразники певних клясових інтересів. В 50, 60 і 70 р. р. м. ст. вибухають вже нові соціяльно-революційиі рухи і робітничі страйки. Зав’язується пристрасне гостре змагання між нетрудовими і трудовими верствами за право і можливість існування на землі… В цій боротьбі демократичні держави і їх уряди не займали означеного становища, яке могло б привести до направи труднощів і урегульовання соціальних порушень.