Олександр Федорук - Московитія проти України - політика, культура...

Помаранчевий присмак не до вподоби Московитії. Що це так, — показав рік, який минув. Ми усі відчуваємо, усі переживаємо, усі задумуємось: Кремль не йде на зближення, Кремль прагне диктатури, Кремль має свої уподобання, наміри його далекі від закличної романтики Майдану. Кремль, омріяний манією всесвітньої гегемони, буде усе робити, аби нас самих посварити, або спровокує сварки інших етносів до України, або ж, з ненависті до ідей Майдану, шукатиме спільників з числа маніфестантів «п’ятої колони», підкидаючи для них великі фінансові ін’єкції.

Політика, культура вільної незалежної України зіткані з любові до усіх народів. Синьо-жовтий прапор нашої держави символізує поетику земного щастя й поетику злету людської думки. На ньому немає людської крові — ані свого народу, ані народів, близьких нам чи віддалених. Помаранчевий Майдан проніс цю шляхетну символіку героїв минулої доби, що поклали своє життя задля незалежності України, через серця молоді, яка довела своє право на красиве життя на рідній нашій землі.

Нам далі розбудовувати Україну — і це окрилює кожного, хто здатен думати!

Гусениці московських танків трощили усе живе, що було тільки натяком на національну ментальність. Історичну пам’ять жорстоко витравлювали у наші дні розмаїті покручі, а також «герої» тіні меча і револьвера, — так було в Україні.

Ви пам’ятаєте, ви ще не забули, що писали колеги-однодумці, чорноволівці — журналісти у розгорнутому відгуку на смерть Вячеслава Чорновола у березневі дні 1999 р., коли московсько-імперська каральна гільйотина почала закручувати демократичні гайки в Україні: «І все ж мафіозно-кадебістська машина підстерегла Чорновола і підло вбила (читай: новооблицьована кадебістська стара гільйотина. — О.Ф.). Смерть прийшла у вигляді велетенської вантажівки з причепом, що чатувала на його шляху темної ночі з виключеними габаритами і вогнями, нехтуючи будь-якими правилами (читай: була мета у «лицарів» меча і револьвера — вбити речника української свободи і демократії) »8. «Коли було найтяжче Чорноволові, — в часи відлиги? В тюремні сімдесяті—вісімдесяті? Тепер, у незалежній Україні? Напевно, йому ніколи не було легко. Надто зараз. У нинішній, далеко не українській Україні, в нинішньому політикумі, що так хизується своїм «прагматизмом», він залишався осердям чести, правдивої українськости, оборонцем української національної ідеї» 9, — оплакували шеф-редактора тижневика «Час» побратими по перу.

…Через три роки кременчуцький опозиційний до влади «Інформаційний бюлетень» передрукує з газети «Незалежність» такі неординарні вбивчо-влучні рядки: «Машина перетнула рух. Той самий Рух, ідею якого Чорновіл виплекав у сталінських таборах і карцерах, наперекір колючому дроту та тортурам… той самий Рух, нині приватизований буцімто соратниками, що зрадили й продали Чорновола за ціну меншу, ніж ті самі тридцять срібників. Ніхто ніколи не повірить у випадковість цієї смерті. Як не повірять у те, що у квартирі народного депутата Вадима Бойка вибухнув телевізор, коли до його рук потрапили документи про швейцарські рахунки високопоставлених осіб. Як ніхто не вірить, що журналіст Петро Шевченко, дізнавшись про методи таємної поліції, покінчив самогубством у глухому турецькому кварталі в Києві. І вбивців не знайдуть справжніх, а не сліпих виконавців, як у справі Бориса Дерев’янка» 10.

Не живуть, очевидно, виконавці моторошного вбивства: виконали Каїнове доручення і були приречені. Але вантажівка залишилася, і двигун у неї, можливо, працює досі на стишених обертах.

Кожної миті, кожної години, кожного дня московитська вантажівка типу КАМАЗ готова перетнути Рух і скерована вона проти кожного патріота. Я відчуваю, як чужинські підошви натискують на педалі акселератора, я відчуваю, що чергову жертву засліплюють фари, інстинктивно відчуваю, що крутяться, набирають обертів колеса… Машина ось уже близько … перед усією українською інтелігенцією, перед моїм народом, перед моїми і твоїми дітьми та онуками, які відмежували життя вільне від колоніального… Будьте пильні!

Пам’ятаймо про це щомиті — не забуваймо!

_______________

1Див.: Федорук О. К. Україна і Росія: діалоги у сфері переміщених культурних цінностей // Українсько-російські відносини: гуманітарний вимір. — К., 1998. — С. 97–107.

2Державний архів Хмельницької області. — Ф. Р-582-С. — Оп. 3. — Спр. 13. — Арк. 6.

3НАВ УАК. — Спр. 678. — Арк. 60; Цит. за: Макаренко Д. Микола Омелянович Макаренко. — К., 1992. — С. 37.