Олександр Федорук: Московитія проти України: політика, культура...

Не впала віра народу у Президента — вирівнялася у щирих намірах зміцнення соборності й захисту конституційних завоювань. Віра народу є віссю державотворення, і в ній фундаментом зміцнюється переконання, що Віктор Ющенко мусить бути з своїм народом. Відданий демократичним гаслам, ідеям Майдану, він повинен діяти в інтересах України та її народу.

Рік, що минув, не применшив турбот, а подесятерив їх, долучивши нові загальнонародні потреби і завдання зміцнення суверенітету, а також захисту держави від її зовнішніх та внутрішніх ворогів.

Україна в очах світу стала вогнищем демократії й ствердження громадянських свобод. Україна виборола їх на Майдані. Але то є початком великої ходи, то є ознакою оформлення демократичних завоювань у регламентовані Законом загальні дії суспільства. На цьому шляху для кожного знайдеться велика праця й кожному випаде щастя принести себе на користь народу, на вівтар його свободи. Але як мало зроблено! Чи стало легшим життя на селі, чи не стало воно пристанищем для втікачів з-поза України, що руйнують традиції українського села, мораль, розхитують святу віру?! Чи омолодилося наше українське село — основа державності? Чи прийшла в зболіле українське село культура, освіта, чи стала релігія у ньому вістрям духовності?!. Чи поменшало в містах на вулицях безбатьківських дітей, які кинуті напризволяще збайдужілим суспільством, і чи нам, які бачили післявоєнні страждання народу, була властива подібна черствість, чи не ділилися ми усі окрайцем чорного хліба, чи не відчували великої турботи старших про долі нас, маленьких, перед суспільством беззахисних? Чи не перетворилася сьогодні химера споювання нації, здебільшого молоді, горілчаним чадом у чорну потвору — жорстоку систему, якій спокусливо підграває куплена реклама, а нувориші—горілчані магнати наживаються на народній біді, і усе їм сходить з рук? Чи не стала Україна притулком для підозрілих аморальних місіонерів, що навидумували нові культи, релігії, — нові аморальні гульбища цих місіонерів пропагуються безсоромно з афіш нових казино, стриптиз-інсталяцій, численних автоматів для гри, з розпиванням зеленого змія в громадських місцях, на очах в усіх, — чи ця Україна з її багатими народними традиціями довго терпітиме таку наругу над її моральними святощами?!

Втрачені почуття обов’язку, відповідальності, честі, загублений інтерес до праці — основи життя й позитивної діяльності суспільства, не відновлений інтерес до професії робітничої, до місії селянина на нашій землі. Для багатьох місце основної праці стало місцем дозвілля, безкінечного розпивання кави і демонстрацією паління «Кенту», «L& M» чи «Мальборо».

Що чекає нас попереду, і як нам далі жити? Питання такі кінечні і такі далекосяжні. Ми повинні з’єднати наші мозолясті долоні, інтелект, ерудицію, почуття, совість, емоції, віру, молодечий національний запал заради розбудови нашого з вами життя у нашій Україні, на нашій землі. Не впаде ніколи манна з небес, і не прийде жертводаритель на нашу благословенну Україну, бо наше майбутнє щастя — у наших і тільки наших руках, не потечуть нізвідки ріки молока і меду, не прийдуть за помахом чарівної палички достаток, прибуток, добробут. Не наповняться засіки хлібами, якщо в основу нашого з вами життєспілкування не покладемо ідею вільної, розкутої творченосної праці.

Маємо клопоти з внутрішніми недоброзичливцями штибу вітренків, що оплакують депутатські мандати і готові, аби брат пішов на брата. Маємо деструкційні потужні зовнішні чинники в особі офіційної Московитії, що звела політику, культуру, власну ментальність до рівня протистояння з українським демократизмом. Пропагуються через них насильство, агресія, войовничий шовінізм, наші культурні простори заполонюють вульгарні видовища, розпалюються вогнища розбрату, зводяться карткові хатки небилиць про різницю між східними і західними територіями нашої землі, — одне слово, оркестр той самий, і ті самі диригенти «єдіной-нєдєлімой», та сама пісенька на новий лад з речитативами провокацій. Куди вже далі...

Хочемо злагоди, спокою, щастя для усіх, хто живе на нашій землі, прагнемо справедливості, — такою була ментальність українця за усіх часів: він умів сіяти, ходити біля поля і домашньої худобини, вирощував сади, а потім збирав на полі врожай. Таким було життя українське споконвіків — таким має залишитися сьогодні і завтра. Українські робітники вміють працювати на виробництві, українська інтелігенція вміє мислити, а українські бізнесмени спроможні доводити результативність власної потуги. Чому Московитія цього не розуміє й не хоче, аби в європейсько-українському соціумі панували добро і згода? Чому на чистому полі нашої землі розсіваються зерна розбрату з волі московитських керманичів та їхніх прислужників, що продалися за Юдині сріберники?