Олександр Федорук - Московитія проти України - політика, культура...

Культурну спадщину українців віками вивозили усі загарбники України. Але найбільше пам’яток нашої держави опинилося на Півночі. Тож не випадково сьогодні, як вчора, десятиліття, століття тому, актуальним є питання: коли і чи Москва розлучиться з пограбованою спадщиною, чи поверне її Україні?! Коли вона відважиться на такий крок, щоб стати цивілізованою серед цивілізованих?!

Рік Віктора Ющенка не був простим, і цього треба було чекати. Бо агонія минулого режиму виснажила країну, а її економіку затиснула у лещата інфляції. Звісна річ, пробуксовувало виробництво, а сільське господарство опинилося на межі виживання з старими технологічними підходами до потреб його інтенсифікації. Землю не обробляли, поля виглядали запущено, як підприємства перед хвилями здичавілої приватизації. Таким чином, рік Ющенка був роком болісних прорахунків, але і роком ствердження, роком сповзання на манівці компромісів і роком твердої ходи за нових умов історичного існування. «Ми обрали справедливість...» — ота січнева присяга Президента Віктора Ющенка перед українським народом на Майдані Незалежності в наступні тижні і місяці першого року президентства не виглядала голою формулою, а вимагала істотного наповнення, аби повага до Закону, мораль, щирість у відносинах стали нормою жит, набули характеру стабільної поведінки громадян, що дорожать своєю Україною та її незалежністю, виборюють у щоденній праці світлу долю й надію.

Рік минув, залишивши марними сподівання, що Закон, створений для усіх, і є єдиним критерієм поведінки в суспільстві, що він — єдиний для усіх, зміцнених громадянською вертикаллю «державної гори» і «державного низу». Як показав минулий рік, «гора», що за роки незалежності, починаючи з благословенства Леоніда Кравчука, сотворила продукт безкарності, розкрадання багатств держави, зневаги Закону та продукт кланових ігрищ у витворені самою «горою» правил нехтування законністю, «гора», що в подобі народного депутатського корпусу девальвувала уяву про те, що перед Законом усі рівні, — цей рік показав також, що для «низу» у багатьох своїх від’ємних життєвих речах він був втратою демократичних основ Помаранчевої революції й Майдану; розкрадання держави не зменшилося, злочинців не було покарано, а нові злочини замовчували; чиновницька бюрократична машина відверто ігнорувала виконання указів Президента, опозиція керувалася не засадами демократичного вдосконалення системи управління, а засадами відвертого, цинічного нехтування основними конституційними правилами життя в державі; збанкрутіле найближче оточення В. Ющенка знову почало з перших днів встановлювати «правила «гори», і для українського народу то було рівнозначне як відмова, скоріше, зрада демократичних завоювань Майдану; найближче оточення, захоплене інтригами і взаємними чварами в стилі шекспірівських драм, відкинуло, по суті, віру в Україну та її народ — і цим себе зганьбило, зневажило, згидило, а в очах народу, усієї української спільноти, нице, захланне, духовно убоге і безкультурне, стало посміховиськом. Президент України В. Ющенко прийняв єдино правильне рішення, хоча в часі дещо запізніле, — мечем демократії розрубав гордіїв вузол інтриг та павутиння свого найближчого кола. Він, Президент, залишився сам, але з народом, а усі колишні соратники з оточення, зрадники демократичних завоювань, марнотратники і безвірники, з’єднані олжею, опинилися знову біля своїх бізнесово-депутатських корит. Фарисеї, які клялися у вірності демократичним інститутам, за всяку ціну прагнули зберегти за собою надані їм «горою» привілеї. Вони не хотіли відірвати своє рильце від корита, і в їхні розрахунки не входила чесна гра: їм йшлося, аби дискредитувати Президента, поставити між ним і народом межу недовір’я, створити в країні таку ситуацію, яка привела б до загострення. Не будемо називати їхніх імен, вони навіть на це не заслуговують, попри власні амбіції і демагогічні заяви колишнього віце-прем’єра Миколи Томенка, що його образили і не дали змоги «реформувати», зруйнувавши, академічну науку (і цим новоявлений Герострат захотів прославитись). Знаний, популярний співак Олег Скрипка влучно зауважив: «Зараз країну намагаються розшматувати, і шанси це зробити як ніколи великі. Я би порадив політикам, від яких залежить майбутнє України, — зберегти державу, тому що йде ідеологічна поляризація нашої країни». Думаю про деяких політиків, скажімо, про Леоніда Кравчука та іже з ним в часи передвиборної кампанії до Верховної Ради в березні 2006 р.: «Як низько Ви опустилися, як оголили своє єство, виставили людям на глум свої особисті інтереси, нагадуючи поведінкою сільських гендлярів. Чи хоч раз подивилися, Леоніде Макаровичу, на себе в дзеркало, коли цинічно виступали перед телевізійними камерами?!».