Марта Гавришко - Долаючи тишу. Жіночі історії війни

Героїчний наратив став пасткою для індивідуальної пам’яті жінок щодо різних вимірів їхнього підпільного повсякдення. Один із них стосується тілесності й сексуальності. Сексуальні домагання у війську були і є однією з вагомих проблем багатьох армій світу. Націоналістичне підпілля і партизанка в цьому контексті не є винятком. Превентивні заходи керівництва ОУН і командування УПА (виховні гутірки, попередження, сепаратне проживання хлопців і дівчат або ж усунення останніх із відділів) не завжди давали бажаний ефект. Жінки були жертвами різних форм гендерно-базованого насильства (від непристойних жартів і неприємних доторків до зґвалтувань). Деякі чоловіки в підпіллі очікували від підлеглих жінок сексуальних послуг або ж спеціально підбирали машиністок із розрахунком на те, що вони стануть їхніми коханками. У ситуації асиметрії влади частина жінок не могла протистояти такому тиску. Проте були сміливиці, як-от Олена Андрущак («Орися»), яка відхилила інтимну пропозицію свого зверхника, після чого він забрав у неї зброю й наказав покинути криївку. Рік вона переховувалася самотужки, без зв’язків із підпіллям, і цей період, за її словами, був гіршим за час перебування в ГУЛАГу.

Однак не всі мої співрозмовниці готові були до таких одкровень. Частина з них усіляко намагалася оминути тему сексуального насильства з боку «своїх» як щодо учасниць підпілля, так і щодо «цивільних» жінок. Інші казали, що ніколи не чули про такі випадки. Декотрі наголошували на жорсткій дисципліні в УПА й відповідальності командирів, а подібну інформацію називали провокацією тих, хто хоче дискредитувати бандерівський рух загалом. Окремі жінки на запитання «Чи мали Ви досвід неприємних залицянь від когось із хлопців?» відповідали категоричним «Ні». Однак згодом у їхніх розповідях виринала низка фактів сексуальних домагань як щодо них самих, так і щодо інших жінок підпілля. Причому ці історії з’являлися в абсолютно несподіваних контекстах. Наприклад, розповідаючи про свій побут серед вояків, колишня медсестра УПА сказала, що надавала перевагу військовій формі і короткій стрижці. Коли я запитала чому, адже абсолютна більшість сільських дівчат носила довгі коси, вона відповіла, що боялася бути зґвалтованою. Маскулінний вигляд, на її думку, міг віднадити чоловіків, спраглих жіночого товариства. Інша оповідачка розповіла, як уночі в її кімнату зайшов повстанець, одягнутий лише в білизну. Приліг біля неї, торкався її і намагався поцілувати. Вона закричала й погрожувала скаргою його зверхникові. Жінка відмовилася публікувати цю інформацію, назвавши її «інтимною пригодою», не вартою уваги, хоча наміри хлопця і форма їх вираження свідчать про серйозну загрозу для інтимної недоторканості жінки тієї миті. І цю загрозу, найімовірніше, вона чітко відчувала, що й засвідчили емоції, які супроводжували її розповідь.

Мовчання жінок у таких випадках можна пояснити різними причинами: соромом, почуттям провини, способом уникнути неприємних спогадів чи звинувачення у провокуванні ґвалтівника. Є інші мотиви. Високий рівень самоцензури жінок у цих питаннях зумовлений бажанням не говорити погано про «своїх». Це правило вони вивчили ще за часів підпілля, де критику, особливо керівництва, могли розцінити як зраду й агентурну діяльність з усіма відповідними наслідками, зокрема й летальними для критиків. Отже, набута лояльність жінок до групових цінностей, невід’ємною частиною якої є (не)формальна заборона на поширення негативної інформації про групу, донині перемагає їхнє бажання говорити про власну травму. До того ж жінки, які є громадськими активістками, стають «голосом» і репрезентантками їхніх груп на мітингах, демонстраціях, урочистостях із нагоди державних свят. Вони пишаються своєю місією донести колективну правду, яка не може бути плюралістичною, а тим паче контроверсійною.

Попри наявність багатьох ліній мовчання в жіночих наративах вони є унікальними свідченнями про життя і смерть, радість і відчай, утрати і здобутки, що їх пережили жінки й чоловіки під час Другої світової війни та десятиліття після неї. Репрезентовані історії можуть шокувати, дивувати, спричиняти почуття незгоди в читачів і читачок, дисонувати з їхніми історичними знаннями або уявленнями про історичну правду і(або) справедливість. Однак залишити байдужими ніяк не можуть.

Марта Гавришко

1

Замах на вбивство або вбивство.

2

Ті, що очолювали станицю – найменшу адміністративно-територіальну ланку у структурі ОУН. Зазвичай охоплювала село або його частину.