Литагент Фолио - Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі

Навесні того року кривавий смерч війни відчули на собі українці Закарпаття, прихильники Карпатської України, територію якої за допомогою зброї і завдяки політичній підтримці Берліна включено до хортистської Угорщини. У середовищі українських науковців-археологів побутує думка, що до розстрілів вояків Карпатської Січі на Верецькому перевалі були причетні польські прикордонники. [28] Онищук Я. Галичани в обороні Карпатської України (до 70-ї річниці трагічних подій на Верецькому перевалі) // Цитаделя: Львів. Мілібар. альманах. – Львів, 2009. – Ч. 2. – С. 47–51; Домбровський Д. Польща і Закарпаття: 1938–1939. – К., 2012. – С. 292–360.

Пакт Молотова – Ріббентропа 1939 р. не лише санкціонував розчленування суверенної Другої Речі Посполитої, а й початок радянізації Галичини та Волині – ліквідацію багатопартійності й ринкової економіки, репресії проти польської і української опозиції, депортацію польських урядовців і військовиків, українських і польських громадських діячів. Хоч як дивно, але в 1939–1940 рр. прикарпатська нафта і ліс транспортувалися не лише у східні регіони УРСР, а й до нацистської Німеччини. [29] Детальніше див.: Литвин М., Науменко К. Сталін і Західна Україна 1939–1941 рр. – К., 2010. – 80 с.; Баран В., Токарський В. Україна: західні землі. 1939–1941 рр. – Львів, 2009. – 448 с.

Вибух німецько-радянської війни 1941 р. став новим випробуванням для українського народу, його державно-політичних сил. Не менше 6 млн українців мобілізовано до Червоної армії. Щонайменше 250 тис. українців (здебільшого зі Сходу), ворожих сталінському режиму, вступили до бойових і тилових формувань Вермахту. Понад 100 тис. бійців УПА (здебільшого членів ОУН) прагнули відновити самостійність України у боротьбі проти німецьких, радянських, угорських, румунських військ, а також формувань Армії Крайової і Армії Людової. Щоправда, на початковому етапі війни німецьке командування намагалося домогтися координації зусиль із відділами УПА у боротьбі з Червоною армією і радянськими партизанами й навіть надало українським повстанцям зброю. [30] Організація українських націоналістів… – С. 88 – 142. Реальним ідеологом українського визвольного руху в той час був не Степан Бандера, котрий у 1934–1939 рр. перебував у польській в’язниці, а в 1941–1944 рр. у гітлерівському концтаборі, а Петро Федун «Полтава» (двотомник його праць «Концепція самостійної України» нещодавно видав Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України у Львові).

Українці також воювали в європейському русі опору, американській і канадській арміях, окремих чеських і польських формуваннях. Наприкінці Другої світової війни провідники українського й польського підпілля прагнули досягти координації зусиль у боротьбі проти Червоної армії та інших силових структур СРСР. Утім, після кількох спільних збройних акцій у 1944 р. супротивні сторони не зуміли порозумітися, особливо в територіальних питаннях. Не досягнуто компромісу й у воєнно-політичному протистоянні на Холмщині та Волині, де в 1942–1944 рр. загинули десятки тисяч поляків і українців, здебільшого цивільних осіб. [31] Каліщук О. Українсько-польське протистояння на Волині та в Галичині у роки Другої світової війни: науковий та суспільний дискурси. – Львів, 2013. – С. 95 – 308; Сливка Ю. Україна в Другій світовій війні: національно-політичний та міжнародно-правовий аспекти // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 1997. – Вип. 3–4. – С. 3 – 31; Пущук І. Волинь та Холмщина в 1943–1944 роках. Українські жертви. – Львів, 2014. – С. 7 – 24. Однак цей конфлікт мав, на нашу думку, не лише етнополітичну, а й соціальну складову, боротьбу за землю, якою з початку 1920-х років володіли чимало польських осадників.

У повоєнний період (1944–1951) за сприяння комуністичної влади Польщі та СРСР із українсько-польського пограниччя депортовано майже 2 млн поляків, українців, чехів, що змінило як демографічний склад, так і культурно-історичну спадщину поліетнічного регіону – втрачено сотні церковних об’єктів, раритетів сакрального мистецтва, архівних і бібліотечних колекцій, частину з яких вивезено до Росії. [32] Депортації. Західні землі України кінця 30-х – початку 50-х рр.: документи, матеріали, спогади: у 3 т. / [відп. ред. Ю. Сливка; упоряд.: Ю. Сливка, М. Литвин та ін.]. – Львів, 1996. – Т. 1. – С. 3 – 15. По обидва боки кордону не вдалося зберегти польські та українські військові меморіали, зокрема поховання Першої та Другої світових воєн, – їх почали відновлювати лише після краху тоталітарних режимів у Польщі та СРСР.