Литагент Фолио - Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі

Протистояти російській експансії на українські і польські землі у роки Великої війни мали патріотично налаштовані стрільці легіону Українських січових стрільців (УСС), котрі відзначилися у боях на горі Маківка 1915 р. і Лисоні 1916 р., і вояки польських легіонів (згодом бригад) Юзефа Пілсудського. [6] За волю України. Іст. Зб. УСС. – Нью-Йорк, 1967. – С. 21 – 379; Литвин М. Історія галицького стрілецтва. – Львів, 1991. – С. 7 – 127.

Як відомо, цісарське командування погодилося створити два польські легіони – Західний у Кракові та Східний у Львові, по 8,5 тис. осіб у кожному (нагадаймо, що українцям дозволено лише один 2-тисячний легіон УСС). Загони Ю. Пілсудського реформували у 1-й полк, а в грудні 1914 р. на постої в Новому Санчі – у 1-шу бригаду польських легіонів (2,4 тис. осіб), що одразу ж прийняла бойове хрещення під Тарновом (Ловчувек). Загалом бойовий шлях польських легіонів у Підгаллі, Карпатах та на Волині тривав три роки – аж до липня 1917 р., коли вони на заклик Ю. Пілсудського відмовилися знову заприсягти на вірність Німеччині та Австро-Угорщині. Особливий героїзм виявили польські легіонери – 6-й полк піхоти і 1-й батальйон 1-го полку піхоти наприкінці вересня 1915 р. у болотисто-лісистих околицях волинського села Костюхнівка. Сучасники насамперед відзначали там хоробрість 19-річного поручника Леопольда Ліса-Кулі під час російських багнетних штурмів. Не менш жорстокими були жовтневі атаки під селами Кам’януха та Кукла. Наприкінці жовтня 1915 р. у прифронтових Маневичах було дислоковано польські полки 2-ї бригади, які прибули потягом зі Львова (через Люблін і Ковель) на допомогу в захисті позицій 21-ї бригади австро-угорської армії. У ході листопадових боїв польські відділи не лише виявили героїзм, а й втратили до половини свого особового складу. Щоправда, 9 листопада після потужного артобстрілу Костюхнівку вдалося відбити у росіян. [7] Klimecki M., Filipoow K. LEGIONY TO… Szkice z dziejów legionów polskich. – Białystok, 1998. – S. 105–110; Legiony Polskie w I wojnie światowej // Encyklopedia Wojskowa. – Warszawa, 2007. – T. 1. – S. 512–513. Нині це волинське село є місцем паломництва польських патріотів.

Серед польського політикуму у Велику війну популярною була концепція «Східної Європи» німця Пауля Рорбаха, співтворці та симпатики якої виступали за переділ Російської імперії та відновлення історичної Польщі, що мала охоплювати Литву й значні території Білорусі та України. Польський фактор грав важливу роль у розробленні та проведенні «остполітики» Рейху, насамперед під час офіційних переговорів між Берліном і Віднем. [8] Федюшин О. Украинская революция 1917–1918. – М., 2007. – С. 27–41.

Натомість український політикум Галичини в особі міжпартійної Загальної української ради і позапартійного Союзу визволення України (СВУ) звертав увагу міжнародної громадськості на український характер не лише Східної Галичини й Волині, але й Холмщини і Підляшшя [9] Патер І. Союз визволення України: проблеми державності і соборності. – Львів, 2000. – С. 73 – 187. (Холм, Володимир, Галич, Львів у різні часи були столицями Галицько-Волинського князівства/королівства). СВУ, створений у Львові наддніпрянськими політемігрантами, популяризував ідею державної самостійності України в часописах і книгах різними мовами – німецькою, англійською, польською, турецькою, румунською, болгарською, шведською; із турецьким урядом обговорювалася навіть ідея створення у Стамбулі спільного українсько-турецького корпусу, який мав протистояти російській експансії на українські землі.

Після розпаду імперій Романових і Габсбургів плани нової більшовицької Росії особливо не змінилися, удосконалилася лише тактика дій на українських теренах. Власне, за сприяння Москви для нейтралізації Української революції, прагнень Української Народної Республіки було проголошено Республіку Тавриду, а згодом Донецько-Криворізьку республіку, досвід якої нині активно популяризують Кремль, донецькі сепаратисти, Київський філіал Інституту СНД. [10] Корнилов В. Донецко-Криворожская республика. Расстрелянная мечта. – Харьков, 2011. – С. 4 – 401. Російська комуністична партія (більшовиків) і особисто голова Раднаркому Росії В. Ленін інспірували також проголошення у липні 1920 р. Галицької соціалістичної радянської республіки. Червоний прапор у Тернополі (тимчасовій столиці Республіки) та 50 повітових містах Галичини піднято під час чергового наступу червоноармійських військ Південно-Західного фронту на Прикарпаття. [11] Литвин М. ЗУНР і Галицька СРР у геостратегії більшовицької Росії // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2009. – Вип. 18. – С. 101–118. Комісаром цього фронту, а фактично ідеологом більшовицького маршу в Європу був амбітний Й. Сталін, командний вагон якого так і не перетнув прикордонний Збруч. Очевидно, що популярні нині серед російського політикуму ідеї «русского мира» не виникли за правління В. Путіна, а були актуальними і привабливими в добу Леніна – Сталіна, а згодом і Брежнєва.