Collective work - Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка

Приблизність географічних розрахунків

Загалом Європа на цій карта мала приблизно ті самі обриси, що й тепер, але північна частина Африки зображувалася присадкуватою й квадратною з випуклістю на схід, що позначала Ефіопію. На півдні простягалася Незвідана земля – Terra incognita. Азія, окремий від Близького Сходу регіон, була окреслена на карті доволі точно, однак без жодного розмежування на півночі та на сході; характерний південний трикутник Індійського півострова був набагато меншим за справжній, а от у Mare Indicum (Індійському океані) розміщувався великий фантастичний острів Цейлон, тоді названий Taprobana; трохи далі був Aurea Chersonnesus (Золотий Херсонес) – ланцетоподібний півострів, розташований на південь від Sinus Magnus (Великої Затоки), що омивала своїми водами regio Sinarum (Китай). Пропорції континентів не мали нічого спільного з реальністю: Африка видавалася ледь не вдвічі більшою за Європу, яка, у свою чергу, займала територію, що дорівнювала третині Азії. Відомо, що саме через недооцінку дистанції між західними європейськими берегами та східними азіатськими – Христофор Колумб вважав, що між ними не більше 120 градусів широти, на третину менше від справжньої відстані – здавалося можливим доплисти від Заходу до Близького Сходу. Щодо західного узбережжя Африки, то португальцям знадобилося майже все XV ст., аби досягти найпівденнішої точки континенту і переконатися в тому, що навколо нього можна проплисти.

Індія і Terra Australis

Насправді, люди тоді вірили, що це узбережжя з’єднане з так званою Terra Australis (Невідомою Південною землею) і гадали, що Mare Indicum було внутрішнім морем без виходу до Атлантичного океану. Лише через п’ять років після відкриття Америки Васко да Гама (1464–1524) висадиться в Калькутті, на західному березі Індії. Однак європейська культура отримувала новини про Індію ще за часів Александра Великого (356–323 рр. до н. е., правитель з 336 р. до н. е.), а про Катай та Джипанго (Китай та Японію) розповів Марко Поло у «Книгах чудес світу», які швидко стали дуже популярними. Водночас найбільше всіх збентежило саме відкриття Америки.

Коли Колумб представив свої плани подорожей комісії теологів, об’єднаній королем Фердинандом Арагонським (1452–1516) та королевою Ізабеллою Кастильською, багато хто з вчених мужів назвав цю подорож нездійсненною. Вони пояснювали це тим, що моряки потраплять у дуже спекотний край із нестерпним кліматом і дуже небезпечно перебувати в такій близькості до екватора, адже існує ризик опинитися за межами нашого світу.

Біблія та Америка

Через прогресивне освоєння Нового Світу – новини про подорожі й дослідження Амеріго Веспуччі (1454–1512) стрімко поширювалися з першого десятиліття XV ст. – подібні думки втрачали свої позиції, але не поспішали зникати назовсім. Більше того, якщо дивитися під релігійним кутом зору, то ця подорож призвела б до деяких ускладнень. За Біблією, усі люди походять від Адама, але важко повірити в те, що нащадок праотця міг би жити в таких далеких та невідомих землях. Ще складнішою проблемою було пояснення слів з Нового завіту про День Святої Трійці, за якими Слово Боже – про що нагадав апостол Павло ( Послання до Римлян 10, 18) – було поширене серед людей по всьому світу, а не сповідували християнство лише ті, хто свідомо відмовлявся від нього: таких людей, відповідно, можна карати і робити їх своїми слугами. Проте апостоли не могли дійти до жителів Країн за межами Океанів, адже їх розділяли такі водні простори: і як тепер сприймати цих людей? Найзручнішим виходом для завойовників було рішення вважати аборигенів віддаленими нащадками Адама, у котрих, як і у звірів, не було душі, а отже, їх можна було знищувати чи поневолювати. Відомо, що ці поселення були знищені не лише страшними епідеміями, поширеними через нестачу ліків, а й діями європейців – і не стільки масовими вбивствами, скільки нелюдською експлуатацією місцевих жителів та радикальною зміною способу їх життя.

Суперечки щодо індіанців

Суперечки на цю теологічну тему були дуже тривалими, складними й виснажливими, і в них були свої головні герої: іспанський гуманіст Хінес де Сепульведа – прихильник ідеї про неповноцінність тубільців, і Бартоломе де лас Касас, що підтримував індіанців. У 1550 р. імператор та король Іспанії Карл V (1500–1558) скликав богословів на зустріч із метою розв’язання цієї суперечки, але все виявилося марним; якщо Церква погодиться з тезами де лас Касаса і проведе широку кампанію з євангелізації, то колонізатори втратять упевненість у природній неповноцінності аборигенів, а водночас і можливість використовувати їхню працю в копальнях та на полях, доти, доки така сама невелика кількість туземців, що пережили все це, не підштовхне їх до торгівлі рабами в Африці. Розвивалася ще одна думка стосовно природи індіанців (яка з практичного погляду не надала їм жодної вигоди), а саме поширення міфу про «добрих дикунів», який вперше побачили в нотатках самого Колумба. Мандрівник з ентузіазмом розповідав про невинність щойно знайдених ним народів.