Володимир Ричка - Володимир Мономах

Здесь есть возможность читать онлайн «Володимир Ричка - Володимир Мономах» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2019, ISBN: 2019, Жанр: История, Исторические приключения, на русском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Володимир Мономах: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Володимир Мономах»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Володимир Мономах (1053–1125 рр.) – знакова постать українського середньовіччя. Онук Ярослава Мудрого та візантійського імператора Константина IХ Мономаха ще задовго до сходження на київський престол зажив слави боронителя Руської землі, завдаючи нищівних ударів половецьким ордам, а ставши великим князем, поклав край їхнім руйнівним набігам. Його талант миротворця і державника повною мірою проявився після утвердження на київському престолі: владнання міжкнязівських чвар зумовило об’єднання навколо Києва більшості розпорошених руських земель. Однак не ці діяння стали визначальними для привласнення імені Володимира Мономаха мнимими спадкоємцями києворуської спадщини.
У форматі PDF A4 збережений видавничий макет.

Володимир Мономах — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Володимир Мономах», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Їхня спільна, злагоджена діяльність дає змогу твердити, що вона була оперта на якусь домовленість (ряд) між старшими Ярославовими синами. Цей політичний союз прийнято називати в науковій літературі «триумвіратом Ярославичів». Рівність кожного із його членів в очах тогочасної спільноти була санкціонована Церквою.

У 60-х роках ХІ ст. поряд з Київською митрополією зі згоди Константинопольського патріархату з’являються титулярні (сан титулярного єпископа був персональною відзнакою, а не церковно-адміністративною посадою) митрополичі кафедри в Чернігові та Переяславі [22] Поппэ А. В. Русские митрополии Константинопольской патриархии в ХI столетии // Византийский временник, 1968. – Т. XXVIII. – С. 97–108. Порівн.: Назаренко А. В. Митрополии Ярославичей во второй половине ХІ века. // Древняя Русь: Вопросы медиевистики, 2007, № 1. – С. 85–103. . Церковне вивищення тамтешніх єпископій відповідало політичній системі володарювання старших Ярославичів. Щойно тріумвірат припинив своє існування юрисдикція Київської митрополії була знову поширена на всю Київську Русь. Останньою спільною акцією Ярославичів стало перенесення мощів Бориса і Гліба в нову церкву у Вишгороді.

Ярославичі до часу зберігали хистку політичну рівновагу. Та помалу поміж ними визрівали суперечності, які неминуче мали вилитися у відверту конфронтацію. Першопоштовхом до руйнування триумвірату стала ганебна поразка Ярославичів у бойовищі з половцями на річці Альті поблизу Переяслава у 1068 році.

Відмовивши «людям київським», які хотіли ще битися з половцями, у видачі їм зброї й коней, Ізяслав викликав роздратовування народу. У місті ширилося невдоволення, що й змусило Ізяслава податися геть із міста. Тим часом люди кинулися грабувати княжий двір. Вони проголосили своїм князем визволеного із в’язниці Всеслава.

Та тріумф останнього був недовгим. Коли весною 1069 року Ізяслав Ярославич разом зі своїм тестем – польським королем Болеславом Хоробрим наблизився до Києва, той не став випробовувати долю і поночі втік із табору готових до битви киян.

Коли люди дізнались про втечу Всеслава, то повернулися до Києва і скликали віче. Порадившись, вони «послали послів до Святослава і Всеволода, говорячи: «Зло ми ото вчинили єсмо, князя свойого прогнавши, а тепер веде він на нас зелю Лядську. Підіть-но удвох у город отця свойого. Бо якщо ви не схочете, то доведеться нам, запаливши город свій, рушити в Грецьку землю».

Дослухавшись до цих слів, Ізяслав залишив основні сили поляків разом із Болеславом і, «небагато ляхів взявши із собою», рушив на Київ. Поперед себе він відправив свого сина Мстислава, який увійшовши до міста вчинив розправу над прихильниками Всеслава: «І, прийшовши, Мстислав порубав киян, що висікли були із поруба Всеслава, числом сімдесят чоловік, а других осліпили, а інших він без вини погубив, не вчинивши дізнання» [23] Лаврентьевская летопись // ПСРЛ . – Т. 1. – Стб. 173–174. . Ізяслав помстився і Всеславу, відібравши у нього Полоцьк, у якому посадовив свого сина Мстислава, а після наглої смерті останнього – його брата Святополка. Та Всеславу вдалося вигнати того із Полоцька і втримати його у своїй владі.

Так Ізяслав залишився і без Полоцька, і без Новгорода, яким раніше поступився Святославу Чернігівському. Порушення, мовлячи словами М. С. Грушевського, «рівноваги паїв» змусило Ізяслава стати на шлях компромісу із Всеславом: «Ізяслав, не можучи переболіти утрати Новгорода, хотів використати поміч полоцького волхва проти Святослава, аби відібрати у нього назад змінений на Полоцьк Новгород» [24] Грушевський М . Історія України-Руси. – Т. 2. – С. 61. . Таке загравання Ізяслава з Всеславом не могло не викликати спротиву амбітного Святослава, який намовив Всеволода виступити проти старшого брата.

Востаннє Ярославичі продемонстрували народові свою братню любов 20 травня 1072 року під час церемоніалу перенесення мощей святих князів-страстотерпців Бориса і Гліба у Вишгороді. Зібравшись разом з митрополитом Георгієм, єпископами та монастирськими ігуменами, Ярославичі учинили «празник світлий, переложивши мощі їх у нову церкву, що її зробив Ізяслав і яка стоїть і нині».

А вже навесні 1073 року знову стався розлад серед Ярославичів. Святослав із Всеволодом змусили Ізяслава знову тікати до Польщі: «І вийшов Ізяслав із Києва, а Святослав і Всеволод увійшли в Київ місяця березня у двадцять і другий день, і сіли обидва на столі, на селі Берестовім, переступивши заповідь отчу» [25] Лаврентьевская летопись // ПСРЛ . – Т. 1. – Стб. 182. .

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Володимир Мономах»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Володимир Мономах» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Володимир Кільченський - Вітри сподівань
Володимир Кільченський
Володимир Різун - СПЕЦНАЗ
Володимир Різун
Володимир Владко - Чудесний генератор
Володимир Владко
Володимир Малик - Князь Кий
Володимир Малик
Володимир Годованець - Конституційне право України
Володимир Годованець
libcat.ru: книга без обложки
Винниченко Володимир
libcat.ru: книга без обложки
Володимир Дрозд
libcat.ru: книга без обложки
Володимир Савченко
Володимир Михановський - Живий мох
Володимир Михановський
Отзывы о книге «Володимир Мономах»

Обсуждение, отзывы о книге «Володимир Мономах» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x