Йорґ Баберовскі - Червоний терор. Історія сталінізму

Білі армії мали значну військову перевагу над армією Червоною. Проте вони не отримали від цієї переваги жодної політичної користі. Табір контрреволюції страждав на розколотість і брак концепції; генерали, що конкурували один з одним, звели нанівець військові успіхи білих. Білі не запропонували селянству та етнічним меншинам імперії нічого, що могло сприяти підтримці їхньої справи. Гасла «єдиної та неподільної Росії», заклики до відновлення дореволюційного порядку щодо приватної власності полегшили більшовикам перемогу над їхніми ворогами. Селянські загони батька Махна, башкирські полки Ахмет–Заки Валідова та страх селян, що з перемогою білих до їхнього життя можуть повернутися землевласники — ось що зумовило перемогу більшовиків на другому році громадянської війни 32.

Від початку експеримент більшовиків тримався на ідеологічних обіцянках. Сам Ленін у своїй написаній 1917 року брошурі «Держава і революція» віщував про диктатуру пролетаріату і навіть фантазував про відмирання права та державного апарату з туманними вказівками, як таку програму здійснити. Економіка мала бути організована за «зразком пошти», державний апарат мав бути обмежений лише репресивними функціями, без яких годі обійтися. «Все суспільство буде однією конторою і однією фабрикою з рівністю праці і рівністю плати». За умов комуністичного суспільства «всяка письменна людина», якій «доступні знання чотирьох арифметичних дій і видання відповідних розписок», братиме участь в керуванні державою. Й оскільки Ленін дивився на право і закони не інакше, як на репресивний рефлекс економічних відносин, формальні елементи, що гарантували людське життя, для нього нічого не означали. Право, яке для нього було інструментом пригноблення як у буржуазному, так і в пролетарському суспільстві, у комуністичному суспільстві мало відмерти 33. Те, що містилося на сторінках «Держави і революції» та інших творів більшовицької релігії, не залишалося осторонь. Воно не лише проникло в мову революціонерів, але також надало їхньому світоглядові життєвий напрямок і, зрештою, мотивувало та виправдовувало їхнє свавілля. Те, що сьогодні може видаватися абсурдним, для більшовиків було дією, викликаною вищим розумом; воно було раціональним, оскільки саме воно наповнювало сформульовані постулати.

Представники нової влади бачили інший світ, аніж їхні численні ровесники. Для них економічна криза, незадоволеність і критика свідчили не про недоліки політичної стратегії, а були роботою класових ворогів. Отже, завдання революції полягало в тому, щоб їх викрити і назавжди усунути зі світу. Своє виправдання вони знаходили в законах світової історії, за дорученням якої більшовики боролися з ворогами й перемагали опір опозиції. Громадянська війна надала їм шанс відрізнити ворогів від друзів, підкинути дров у вогнище класових конфліктів, і в такий спосіб визначити результат битви між силами світла і темряви. Громадянська війна була генеральною репетицією для сталінізму, полем для експерименту, на якому більшовики хотіли здійснити свої божевільні ідеї про соціально «очищений» світ. У громадянській війні сталінізм проявив себе ще до сталінізму 34.

Терор контрреволюції був не набагато мякший, ніж терор більшовиків. Проте йому бракувало цілей і стратегії. Недисциплінована солдатня, що воювала на боці білих, також чинила жахливі насильства проти селян, робітників, євреїв. Навесні 1918 року разом із німецькими військами на Донбас повернувся старий режим. Офіцери гетьмана Скоропадського вчинили криваву розправу над місцевими робітниками, котрі за рік перед тим вигнали управителів та інженерів. Лише в містечку Шахти під час громадянської війни контрреволюціонери позбавили життя понад 8000 робітників, яких або розстріляли, або забили до смерті. В сільських районах України селян, які захопили панську землю, під наглядом німецьких солдат масово карали батогами. Навесні 1919 року разом з армією Денікіна в регіони повернувся терор. З Денікіним повернулися колишні власники фабрик і місцеві авторитети. Комуністів і повсталих робітників масово розстрілювали або публічно вішали для постраху. Коли в другій половині 1919 року Добровольча армія захопила південь Росії, там почалася різанина єврейського населення. Селянські загони українського отамана Петлюри та анархіста Махна також лютували в погромах. Жертвами цього терору стало понад 50 000 людей. Проте білий терор був фрагментарний, його інтенсивність і спрямованість залежали здебільшого від того, хто ним керував. У кожному разі, провідників білого руху об’єднувала лише ненависть до комуністичних узурпаторів. Не існувало ні білого уряду, ні білої програми. Отож численні провідники білих не мали жодного авторитету, щоб поставити під загальний контроль польових командирів і козацьких отаманів у Сибіру, на Північному Кавказі та в Україні. У цьому сенсі те, що можна назвати білим терором, було нічим іншим, як великим анархістським погромом, який не міг служити високій меті 35.