Різун Богданович - Беру свої слова назад

Ось навіщо вигадана розмова зі Сталіном «приблизно о 13.00 22 червня» та зліт через 40 хвилин.

Сталін, виявляється, гнав Жукова з Москви. Сталін нібито з деяким роздратуванням наказував: їдь швидше, без тебе обійдемося!

Ось навіщо вигадана фантастична, неймовірна поїздка до Тернополя: мене, великого, в Москві не було! Не я директиву складав! Вони без мене обійшлися! Це Сталін наказав мій підпис поставити! А я в той час у Тернопіль галопом скакав! А я протестував! А я не погоджувався! Але справа була вже вирішена! Без мене! Мій підпис нічого не міняв! Але стратег не подумав про те, що рукописи не горять.

Жуков розповідає, що 22 червня Сталін був жахливо розгублений і не знав, що треба робити. А сам Жуков, зрозуміло, був цілеспрямований і зібраний. Однак чомусь перше завдання командуванню ВПС Жуков поставив у другій половині дня. Через це велика частина радянської авіації в першій половині дня в боях участі не брала. А коли Жуков нарешті прийшов до тями і командуванню ВПС завдання поставив, радянський фронт уже впав, німецькі танки прорвалися далеко вперед, тепер вцілілу авіацію треба було терміново перебазувати на тилові непідготовлені аеродроми, де не було ні боєприпасів, ні пального, ні охорони, ні зенітного прикриття, ні штабів, ні технічного персоналу. Літаки полетіли на схід, а технічний персонал, штаби, засоби зв'язку залишилися на прикордонних аеродромах. І потрапили в лапи Ґудеріана, Манштайна, Клайста, Буша, Гота. А радянська авіація знову в своїй більшості воювати не могла. Піди повоюй без набоїв, без снарядів, без бомб, без штабів і технарів. Все це зрівняло сили невеликих німецьких ВПС і гігантської радянської авіаційної міці.

Бойове завдання, яке Жуков поставив командуванню ВПС у другій половині дня, - це ще один доказ того, що весь день 22 червня він перебував у Москві. Не міг же він ударяти «автопробігом по бездоріжжю і нехлюйству» й одночасно розсилати накази підлеглим. Не було тоді таких засобів зв'язку. І з літака не міг він керувати діями ВПС. З борту можна було передати повідомлення, та тільки не зовсім таємну директиву на бойові дії всієї радянської авіації. Так Жуков і не згадує про те, що з борту літака слав директиви і керував діями всієї авіації.

Він тільки про бутерброди згадав.

За розповіддю Жукова, 22 червня десь в районі 14.00 він вже точно летів. А ось «Журнал запису осіб, прийнятих Й.В. Сталіном» фіксує присутність Жукова в сталінському кабінеті 22 червня 1941 року з 5.45 до 8.30 і з 14.00 до 16.00.

Якщо Сталін і телефонував Жукову 22 червня о 13.00, то не для того, щоб з роздратуванням у голосі послати з Москви, а для того, щоб викликати у свій кабінет, де й була Жуковом написана директива, яка занапастила Червону Армію.

І не тільки записи сталінських секретарів викривають Жукова в елементарному перекручуванні. Стратег сам прохоплювався, причому багаторазово. Він передає слова Сталіна 22 червня: «Політбюро вирішило послати вас на Південно-Західний фронт в якості представника Ставки Головного Командування».

Це написано на с. 268 тринадцятого видання.

А на с. 312 тієї ж книжки той же Жуков повідомляє, що «Ставка Головного Командування була створена 23 червня 1941 року».

Як могли члени політбюро 22 червня призначив Жукова представником Ставки Головного Командування, якщо ніякої Ставки Головного Командування ще не існувало?

З цього випливає, що Сталін не міг відправити Жукова в Тернопіль 22 червня. А з цього, в свою чергу, випливає, що 22 червня Жуков перебував у Москві й тому несе повну відповідальність за божевільний потік директив, який вивергався з московських кабінетів на генералів, офіцерів і солдатів Червоної Армії.

Чому ж із «найправдивішої книжки про війну» ми дізнаємося про фантастичну поїздку? Чому в мемуарах чесного полководця міститься те, чого не могло бути?

Для відповіді на ці питання ми повинні прочитати Директиву No 3, яку командувачі військами фронтів отримали під кінець дня 22 червня 1941 року, яку Жуков підписав, як він каже, не дивлячись, але яку забув опублікувати в своїй книжці.

Ось вона:

«1. Противник, завдавши удари з сувалкинського виступу на Оліта і з району Замостя на фронті Володимир-Волинський, Радехів, допоміжні удари в напрямках Тильзит, Шауляй і Сідлець, Волковиськ, протягом 22.6, зазнавши великих втрат, досяг невеликих успіхів на зазначених напрямках.