Різун Богданович - Беру свої слова назад

– Що за директива? - запитав я.

– Директива передбачає перехід наших військ до контрнаступальних дій із завданням розгрому противника на найголовніших напрямках, притому з виходом на територію супротивника.

– Але ми ще точно не знаємо, де і якими силами противник завдає свої удари, - заперечив я. - Чи не краще до ранку розібратися в тому, що відбувається на фронті, і вже тоді приймати потрібне рішення.

– Я поділяю вашу точку зору, але справа ця вирішена.

– Добре, - сказав я, - ставте мій підпис.

Ця директива надійшла до командувача Південно-Західного фронту близько 24 години. Як я й очікував, вона викликала різкі заперечення начштабу фронту М.А. Пуркаєва, який вважав, що у фронту немає сил і засобів для проведення її в життя" (Спогади та роздуми. М., 2003. Т. 1. С. 268).

Все начебто доладно. Але звернімо увагу на непримітні дрібниці.

Не Москва, виходить, винна в розгромі 22 червня, не верховне керівництво і не Генеральний штаб, а командири на місцях. Не в тому, виявляється, причина ганебної бездіяльності Червоної Армії, що Директива No 1, підписана Тимошенком і Жуковом 22 червня о 0 годині 30 хвилин, категорично заборонила командувачам фронтів і армій відповідати вогнем на вогонь і взагалі робити які-небудь дії, а в тому , виходить, причина, що дурненькі командувачі фронтів «не мають достатнього досвіду в керівництві бойовими діями військ і, мабуть, трохи розгубилися». І ось на допомогу їм Сталін шле великого Жукова, який має достатній досвід і ніколи не розгубиться.

Гарно все це звучить... Тільки такої телефонної розмови у Жукова зі Сталіном вдень 22 червня не було. І бути не могло.

І ось чому.

Сталін готував нищівний удар по Німеччині та Румунії. 21 червня 1941 року було прийнято постанову Політбюро про утворення фронтів. П'ять прикордонних військових округів таємно розгортались у фронти.

Цією ж постановою встановлювалося єдине командування над сімома арміями Другого стратегічного ешелону. Командувачем «армій другої лінії» був призначений перший заступник наркома оборони Маршал Радянського Союзу С.М. Будьонний, членом військової ради - член Політбюро Г.М. Маленков, начальником штабу - генерал-ад'ютант наркома оборони генерал-майор А.П. Покровський. Штаб - у Брянську.

В цій же постанові йшлося: «Доручити нач. Генштабу т. Жукову загальне керівництво Південно-Західним і Південним фронтами, з виїздом на місце. Доручити т. Мерецкову загальне керівництво Північним фронтом, з виїздом на місце».

Постанову Політбюро від руки писав особисто Маленков. Жуков був у кабінеті Сталіна і доводив зміст документа до всіх виконавців, у частині що їх стосується. Виїзд політичних і військових лідерів першої величини до західних кордонів був вирішений не 22 червня після німецького нападу, а 21 червня, до нападу.

Мерецков негайно відбув до Ленінграда, Покровський - у Брянськ, а Маленкова, Будьонного й Жукова затримав Сталін. 21 червня Жуков уже віддавав накази про виконання рішення Політбюро і сам готувався його виконувати. Тому Сталіну нічого було «приблизно о 13 годині 22 червня» телефонувати Жукову і другий раз повідомляти рішення Політбюро. Жуков давно про це рішення знав, і Сталін знав, що Жуков знає.

Жуков підозріло точний: приблизно о 13 годині... хвилин через 40 був у повітрі...

Коротше, о 14 годині Жуков (за його розповіддю) вже летів. Навіщо нам повідомляють ці подробиці? Чи не все одно, о 10 годині зателефонував Сталін, о 12 або о 15? Чи велика різниця - через 40 хвилин стратег був у повітрі або через пару годин?

Дивує тут ось що. Директива No 3, яка, як пише Жуков, «передбачає перехід наших військ до контрнаступальних дій із завданням розгрому противника на найголовніших напрямках, притому з виходом на територію супротивника», - це документ найбільшої важливості. На кінець 22 червня 1941 року верховне керівництво Радянського Союзу, оговтавшись від першого потрясіння, віддало командувачам військами фронтів перший конкретний наказ: що кому належить робити. У своїх мемуарах начальник Генерального штабу Жуков згадав, що нічого не їв цілий день. Він згадав про добрих льотчиків, про міцний чай і бутерброди, але забув навести текст найважливішого документа війни.

З розповіді Жукова ми тільки дізнаємося, що:

а) Директиву No 3 він не писав;

б) він її не читав;

в) Директива No 3 була нездійсненною, тобто дурною і злочинної;

г) він сумнівався в розумності Директиви No 3, він пропонував розібратися в обстановці, а вже після того віддавати накази;