Різун Богданович - Беру свої слова назад

д) рішення направити Директиву No 3 у війська він не приймав, усе було вирішено без нього, за його відсутності;

е) підпис стратега з'явилася під Директивою No 3 не з його волі, а тому, що так наказав Сталін, тому, що справа все одно була вже вирішеною.

А ми прикинемо: чи не занадто легковажно поводиться начальник Генерального штабу, підписуючи в перший день війни директиву, яку не читав? Чи стане поважаюча себе людина підписувати документ, зміст якого йому передали телефоном у двох словах, не вдаючись у подробиці?

Жуков був нібито не згоден зі змістом директиви, але підписав не дивлячись. Куди ж поділася хвалена принциповість генія стратегії? І не треба нам розповідати, що питання все одно було вирішене, тому не мало значення, є під директивою підпис Жукова або її немає. Про це слід було не нам через десятиліття після війни розповідати, про це треба було сказати ТОДІ тим, хто директиву склав: раз питання вами, дорогі товариші, вирішене, ви її й підписуйте. Раз мій підпис все одно нічого не змінює, то давайте без нього обійдемося. Ваших, любі друзі, підписів достатньо.

Тепер повернемося до поїздки Жукова до Тернополя.

Отже, випивши міцного чаю і підкріпившись бутербродами, Жуков, як він повідомляє, полетів до Києва. Розрахунок часу кожен може робити самостійно. Скільки часу буде потрібно гвинтовому «Дугласу» до Києва? Відстань - 860 кілометрів. Максимальна швидкість 330 км/год біля землі, 350 - на висоті. Своїх рішень не нав'язую, рахуйте самі. Але літак на максимальній швидкості весь час не може летіти. Спочатку набрати висоту треба, потім - спуск. Ось долетіли. Сіли. Зарулили. Почекали, поки зупиняться гвинти. Вийшли на травичку. Підкотили машини. Сіли. Поїхали. Київ - не Москва. Аеродрому в центрі міста немає. І шлях не близький. Це зараз асфальт лежить. Тоді не було. Наші дороги, як відомо, мають підкидальну силу. Не розженешся. Перший день війни на закінченні. Військове положення вже введене. Тому на мостах і перехрестях кордони НКВС: Стій! Куди преш?! Документ покажи!

Тут два варіанти.

Перший: Проїжджайте!

Другий: Ох, пройдисвіти фашистські, підпис самого товариша Сталіна зробили!

«Професор диверсійних наук» полковник Старинов розповідав, що мав безліч неприємностей з патрулями НКВС саме тому, що документи його були підписані маршалом Тимошенком. Ось це й викликало підозри. За це його ніде не пропускали. За це його ледве до стінки не поставили.

Гаразд. В'їхали в Київ. Як пише Жуков, «до кінця дня». Коли мова йшла про виліт з Москви, там години та хвилини в оповіданні миготіли. Тут ясності поменшало. І недарма. Трохи пізніше побачимо причину. Що таке «кінець дня», судити не беруся. 22 червня - найдовший день року. О 4 годині - день у розпалі. Та й не можна було, вилетівши з Москви в районі 14.00, долетіти до київських аеродромів до 16.00. І до 17.00 теж сумнівно. А потім ще до ЦК добратися. Потім зустрілися з Хрущовом. Поговорили. До Москви зателефонував, ще поговорили.

Тепер - у Тернопіль на машинах.

Найкоротший шлях - 431 кілометр (Атлас автомобільних доріг СРСР. М. 1983. С. 21). Стратег повинен був промайнути через Калинівку, Васильків, Ксаверівку, Гребінки, Білу Церкву, Шамраївку, Сквиру, Ружин, Козятин, Комсомольське, Корделівку, ще через одну Калинівку, Вінницю, Літин, Летичів, Меджибіж, Проскурів, Війтівці, Волочиськ та Підволочиськ, не рахуючи безлічі сіл і хуторів. Дороги наші в обхід не йшли, а все норовили через центр, через села, по яких увечері худобу гонять, через міста, де не кожне перехрестя з ходу проскочиш. На правому березі Дніпра села розлогі. Їдеш як по Мангетену. Тільки будинки зростом нижчі. І кури через дорогу бігають. А розмах все той же. Через всі ці села й міста Жуков якось вже дуже швидко проскочив. До Тернополя на командний пункт Південно-Західного фронту «прибули пізно ввечері».

Дороги кругляком мощені. У кращому випадку. На мощених дорогах вибоїни. На небрукованих - глибока колія в піску. Або в засохлій глині. Мостів багато. Мости дерев'яні. З дірками. На мостах патрулі НКВС. Знову і знову: Стій! Стріляти буду! Хто такі? Покажи документ!

Прикинемо, скільки часу знадобилося Жукову, щоб просто виїхати з Києва? Хто не бував, повідомляю: місто не з малокаліберних. Від Центрального Комітету до околиць швидко не доїхати. Скільки часу Жукову було потрібно проїхати через Білу Церкву? А через Вінницю і Проскурів?

Можливо, шлях стратега лежав через Житомир і Бердичів на Вінницю. Але від цього не легше.