Різун Богданович - Беру свої слова назад

Але є й виправдання. За дислокацію дивізій відповідає Генеральний штаб. І його начальник. 22-а танкова дивізія створена за наполягання Жукова. І не тільки вона. З десяти танкових дивізій Західного фронту вісім створені на вимогу Жукова. І за його наказом розміщені там, де їх накрили в перші дні війни. Як і багато інших авіаційних, стрілецьких, кавалерійських та інших дивізій та корпусів.

Картина стандартна. Ось 4-а танкова дивізія 6-го механізованого корпусу Західного фронту. Її штаби, склади, казарми і парки були поруч з кордоном. 22 червня 1941 року тут події розвивалися за тим же сценарієм, що й по всьому кордону: «палахкотіли вогнем танкові парки. Потовкшись деякий час у безсилому відчаї, майже беззбройні танкісти разом з піхотою і прикордонниками подалися, як казали в давнину, у відступ. На дорогах було стовпотворіння. Німецькі льотчики безжально й безкарно бомбили та розстрілювали людей з бриючого польоту. Зв'язок у військах був порушений, управління втрачене» («Красная звезда», 19 березня 1999 р.).

Йдеться про одну з найсильніших дивізій Червоної Армії, у складі якої було 357 танків, у тому числі 176 новітніх КВ та Т-34.

Жуков згадав якихось неназваних недоумків, які будували укріплені райони не там, де треба. Але він забув повідомити, що головна причина швидкого захоплення противником укріплених районів не в цьому. Полягала вона в тому, що укріплені райони, хай і недобудовані, не були зайняті військами, ДОТи не були прикриті дротяними загородами і мінними полями, в дотах не було ні гарнізонів, ні боєприпасів, ні продовольства, ні води. Все це - згідно з наказом Жукова від 2 травня 1941 року.

І якщо Жуков звинувачує у всьому стрілочників, то хоча б начальника Військторгу з числа винуватців виключив.

"Приблизно о 13 годині 22 червня мені подзвонив Й.В. Сталін і сказав:

– Наші командувачі фронтів не мають достатнього досвіду в керівництві бойовими діями військ і, мабуть, трохи розгубилися. Політбюро вирішило послати вас на Південно-Західний фронт в якості представника Ставки Головного Командування. На Західний фронт пошлемо Шапошникова і Кулика. Я їх викликав до себе і дав відповідні вказівки. Вам треба вилетіти негайно до Києва і звідти разом з Хрущовом виїхати у штаб фронту до Тернополя.

Я запитав:

– А хто ж буде здійснювати керівництво Генеральним штабом в такій складній обстановці?

Й.В. Сталін відповів:

– Залиште за себе Ватутіна.

Потім дещо роздратовано додав:

– Не гайте часу. Ми тут якось обійдемося.

Я зателефонував додому, щоб мене не чекали, і хвилин через 40 був уже в повітрі.

Тут тільки згадав, що з учорашнього дня нічого не їв. Виручили льотчики, пригостили мене міцним чаєм з бутербродами.

На кінець дня я був у Києві в ЦК КП(б)У, де мене чекав М.С. Хрущов. Він сказав, що далі летіти небезпечно. Німецькі льотчики ганяються за транспортними літаками. Треба їхати на машинах. Отримавши від Н.Ф. Ватутіна по ВЧ останні дані про обстановку, ми виїхали до Тернополя, де в цей час був командний пункт командувача Південно-Західного фронту генерал-полковника М.П. Кирпоноса.

На командний пункт прибули пізно ввечері, я тут же переговорив по ВЧ з Н.Ф. Ватутіном...

Н.Ф. Ватутін сказав, що Й.В. Сталін схвалив проект Директиви No 3 наркома й наказав поставити мій підпис.