Різун Богданович - Беру свої слова назад

Розжалуваному генералу Лазаренку, який після вироку просидів два місяці в розстрільному підвалі, пощастило. Розстріл йому замінили на 25 років тюремного ув'язнення. В 1942 році він був направлений на фронт рядовим. У 1943 році відновлений у званні полковника, в 1944 - у званні генерал-майора. Бездоганно командував 369-ю стрілецькою дивізією. В тому ж 1944 році загинув у бою.

Багато командирів Західного фронту влітку 1941 року уникли розстрілу тому, що встигли загинути до арешту. Серед них:

– полковник М.А. Попсуй-Шапко, командир замкнутої у Брестській фортеці 6-ї стрілецької дивізії;

– генерал-майор танкових військ В.П. Пуганов, командир розгромленої в Бресті 22-ї танкової дивізії;

– генерал-майор М.І. Пузирьов, комендант 62-го Брестського укріпленого району.

І все ж сталінської логіки без певного розумового зусилля нам не зрозуміти. Список «винуватців» розгрому Західного фронту на перший погляд неможливо пояснити. Як у цей список потрапив командир 9-ї змішаної авіаційної дивізії 10-ї армії Герой Радянського Союзу генерал-майор авіації А.С. Черних? Хіба він сам вибирав місце для аеродромів? Хіба за своїм хотінням він їх будував у прикордонній смузі в зоні артилерійського вогню німецьких батарей? Хіба за своєю волею він тримав по сотні літаків на кожному аеродромі? Хіба він віддавав накази німецьких літаків не збивати, а примушувати їх до посадки помахуванням крилець?

А як у цей список потрапили начальники Військторгу, санітарного складу та ветеринарної лабораторії?

І як у нього не потрапили командир 28-го стрілецького корпусу, начальник штабу 4-ї армії і командувач 3-ї армії?

28-й стрілецький корпус перебував у Бресті. Командир цього корпусу генерал-майор Попов В.С. був старшим військовим начальником у Бресті та начальником гарнізону. Місто було покинуте через 3 години після початку війни. За це все вищі командири - під розстріл. Наступний такий же командир корпусу Оборін - теж під розстріл. Нижчий генерал Лазаренко отримав розстріл, замінений на 25 років тюрзаку. А генерал-майору Попову - підвищення. У вересні 1941 року він був призначений заступником командувача 50-ю армією. Ще через п'ять місяців він стає командувачем новосформованої 10-ї армією. Війська під командуванням Попова брали участь у багатьох стратегічних операціях від Московської до Берлінської. Особливо відзначилися при визволенні Бреста в 1944 році. В.С. Попов завершив війну генерал-полковником, Героєм Радянського Союзу, командувачем 70-ї армії.

Зовсім незрозуміла доля полковника Л.М. Сандалова. Він був начальником штабу 4-ї армії. Всі вищеописані неподобства на брестському напрямку планував саме він. Сам він визнає, що плани прикриття кордону мали невелику ваду - були нереальними, а план виходу за тривогою 22-ї танкової дивізії з Бреста - нерозумним. Так от командувачу 4-ї армії - кулю в потилицю, а начальнику штабу - неймовірне підвищення. В жалюгідні залишки розбитої 4-ї армії влили свіжі дивізії та корпуси, якими командували генерали, а командувачем армії 8 липня 1941 року поставили полковника Сандалова. Через два тижні - нове підвищення: полковник Сандалов був призначений начальником штабу Центрального фронту. Війну він завершив генерал-полковником, начальником штабу 4-го Українського фронту.

Начальник Військторгу в Мінську винен у розгромі Західного фронту. Явно ворожище - бійцям і командирам пряники і потрійний одеколон продавав шкідницьким чином. У нього, пройдисвіта, безсумнівно, був злий умисел: так організувати торгівлю голками і гуталіном, щоб полегшити Готу і Ґудеріанові оточення і розгром усіх радянських армій Західного фронту. Але ні в чому не винен начальник штабу 4-ї армії, яка була розбита за один день, яка за 3 години кинула місто Брест, першокласну фортецю і незліченні військові запаси. За місяць відступу і втечі полковник Сандалов двічі отримував підвищення, піднявшись на таку висоту, на яку полковнику просто неможливо піднятися.

Пояснити все це можна тільки так: винуватців на цьому рівні не було. Їх треба було знайти. Вибір був довільним. Кандидатура командувача Західного фронту генерала армії Павлова зрозуміла й очевидна, а решта - хто під руку потрапить. На правому фланзі Західного фронту перебувала 3-я армія генерал-лейтенанта В.І. Кузнєцова. Її розгромили так само ганебно і швидко, як і 4-у армію на лівому фланзі. Причини й наслідки - ті ж самі. Танкова група Гота пройшла крізь бойові порядки 3-ї армії Кузнєцова з такою ж легкістю, як і танкова група Ґудеріана пройшла крізь 4-у армію Коробкова. Командувача 4-ї армії Коробкова - під розстріл. Раз так, то і з командувачем 3-ї армії Кузнєцовом слід було вчинити так само. Але його не розстріляли, не посадили, не розжалували. Та чому ж? Тут дуже серйозна причина. В момент, коли народний комісар державного контролю армійський комісар першого рангу товариш Мехліс проводив серію арештів «винуватців» розгрому Західного фронту, зв'язок зі штабом 3-ї армії був утрачений. Тому викликати на розстріл командувача 3-ї армії генерал-лейтенанта В.І. Кузнєцова не вийшло. А командир дисциплінарного батальйону із заступником, начальник санітарного складу та інші - ось вони, голубчики. Їх і порішили.