Різун Богданович - Беру свої слова назад

Жуков наводить повідомлення військового аташе в Берліні від 14 березня, в якому зазначався термін німецького нападу: між 15 травня і 15 червня.

Жуков обурюється: начальник Розвідувального управління генерал-лейтенант Голіков мав такі відомості, але не зумів їх оцінити достойно, з правильної інформації Голіков робив абсолютно необґрунтовані висновки!

Наступна жертва Жукова - народний комісар Військово-морського флоту адмірал Н.Г. Кузнєцов, який теж мав відомості виняткової важливості, але теж не зумів вникнути в їх суть. 6 травня 1941 року Кузнєцов направив Й.В. Сталіну записку, в якій, крім іншого, йшлося про повідомлення військово-морського аташе в Берліні капітана 1 рангу Воронцова: німці готують вторгнення до 14 травня. «Дані, викладені в цьому документі, теж мали виняткову цінність. Однак висновки, що пропонувалися керівництву адміралом Н.Г. Кузнєцовом, не відповідали наведеним ним же фактам» (Спогади та роздуми. М., 1969. С. 240).

У всіх подальших виданнях звинувачення проти генерала Голікова й адмірала Кузнєцова повторені та посилені. Починаючи з другого видання «Спогадів та роздумів» в числі обвинувачених виявився ще й «посол СРСР у Німеччині Деканозов», від якого нібито теж надходила «такого ж характеру інформація». Деканозов, за словами Жукова, своїми заспокійливими повідомленнями дезінформував Сталіна.

В даному випадку Жуков помилився: Володимир Георгійович Деканозов у 1941 році не мав рангу посла. І взагалі на той час у нас послів не було, як не було й міністрів. Ранг Надзвичайного і Повноважного Посла Деканозов отримав 14 червня 1943 року. А в 1941 році він був заступником наркома закордонних справ і повноважним представником СРСР у Німеччині. Але не в цьому суть. Суть у тому, що і Голіков, і Кузнєцов, і Деканозов мали в руках безцінні відомості, але правильних висновків зробити не змогли.

Давайте ж разом з Жуковом посміємося над, м'яко кажучи, не дуже розумними Голіковом, Кузнєцовом, Деканозовом, а потім подумаємо ось над чим: Голіков зробив неправильні висновки, і Кузнєцов дров наламав, інші товариші дали маху, але ж це не так страшно! Тоді, навесні 1941 року, помилки Голікова, Кузнєцова та інших можна було легко виправити. Адже не Голіков і не Кузнєцов і навіть не Деканозов визначали політику країни та стратегію її армії, і не для себе вони писали доповіді та записки, а для вищого керівництва. Ось вони-то, вищі, і повинні були оцінити викладені в доповідях факти, зробити власні висновки, накласти обґрунтовані резолюції, прийняти правильні рішення. Якщо Голіков помилився, завдання вищих керівників - поправити. У цьому суть і сенс їхньої роботи. За це їм гроші платять. Саме для цього їх посадили у високі кабінети. Якщо дурний Голіков зробив необґрунтовані висновки, то геніальний Жуков з тієї ж інформації повинен був робити правильні висновки. Чи зробив він їх?

Уявіть себе начальником будь-якого рангу. Підлеглий висипає на вашу бідну голову купу вельми неприємних фактів, а укладає доповідь нічим не обґрунтованими оптимістичними висновками: все добре, прекрасна маркізо! Що накажете робити? Вибір не широкий. Одне з двох.

Перше: думати своєю головою і робити з неприємних фактів настільки ж неприємні висновки.

Друге: своєю головою не думати, а погоджуватися з необґрунтованим оптимізмом доповідача, робити з найнеприємніших фактів вельми приємні узагальнення.

Ніхто не сперечається: начальник Розвідувального управління Генерального штабу генерал-лейтенант Голіков у своїх висновках жорстоко помилився. Тепер відповімо на запитання: а хіба Жуков виявився розумнішим? Хіба, маючи ті ж дані в руках, Жуков прийшов до інших висновків?

Жуков обурений: висновки адмірала Кузнєцова не відповідали фактам, які він сам же приводив. Так, є чому обурюватися. Тільки не після війни слід було всьому світові про це розповідати. Жуков про це повинен був заявити Сталіну і Кузнєцову ще тоді, 6 травня 1941 року. Тоді, навесні 1941 року, треба було обурюватися: товариш Сталін, давайте звернемо на факти увагу! Давайте самі їх оцінимо! А Кузнєцову і Голікову вірити не можна, їх висновки не стикуються з фактами, які вони самі ж доповідають!

Жуков - наймудріший стратег. Але в його мудрості є мала вада: найбільші осяяння приходили в його світлу голову з деяким запізненням - через 25 років після ганебного розгрому.

А як накажете розуміти загадкову фразу в мемуарах Жукова: «Ф.І. Голіков подав керівництву доповідь»? Це кому? Керівництво - поняття еластичне. Питання принципове: відносить себе Жуков до керівництва чи ні? Доповідь Голікова від 20 березня 1941 року називалася «Варіанти бойових дій німецької армії проти СРСР». За розповіддю Жукова виходить, що Голіков подав цю доповідь якомуь абстрактному керівництву, з яким у нашого геніального стратега не було нічого спільного.