Різун Богданович - Беру свої слова назад

А можливо, мозком армії був товариш Андропов? Або «залізний Шурік» Шелепін? Чому ні? Через брак власних, чому б армії не думати луб'янськими мізками?

Отже, хто ж конкретно був у Центральному Комітеті тим самим мозком, який думав замість генералів і маршалів?

Хочеш не хочеш, але треба згадати й товариша Сталіна. На момент смерті Жукова Комуністична партія перебувала при владі 56 років. 30 з них на чолі Центрального Комітету Комуністичної партії стояв Сталін. При цьому він був на чолі ЦК у всі роки підготовки до війни і в усі роки війни. Центральний Комітет кудись сховався після німецького вторгнення, але Сталін залишався на бойовому посту. І якщо ЦК - мозок армії, то Генеральний секретар ЦК - центральна і найголовніша ділянка цього мозку. Це випливає з мемуарів Жукова. У роки війни, коли Центральний Комітет розчинився в «бузковому тумані», Сталін собою заміняв ЦК.

Цікаво, чи усвідомлював сам Сталін своє становище? Чи розумів, що, очолюючи Центральний Комітет, він очолює мозок армії?

Давайте повернемося на початок попереднього розділу: «На жаль, доводиться відзначити, що Й.В. Сталін напередодні та на початку війни недооцінював роль і значення Генштабу. Тим часом Генеральний штаб, за образним висловом Б.М. Шапошникова, - це мозок армії. Жоден орган у країні не є більш компетентним у питаннях готовності збройних сил до війни, ніж Генеральний штаб. З ким же, як не з ним, повинен був систематично радитися майбутній Верховний головнокомандувач? Проте Й.В. Сталін дуже мало цікавився діяльністю Генштабу. Ні мої попередники, ні я не мали нагоди...»

А до цього той же Жуков у тій же книжці висловив повну незгоду з позицією Шапошникова: «Назва книжки "Мозок армії"стосовно до Червоної Армії невірна. "Мозком" Червоної Армії з перших днів її існування є ЦК ВКП (б)»

Отже, з «найправдивішої книжки про війну» ми дізнаємося, що:

а) мудрий маршал Шапошников дуже правильно вважав Генеральний штаб мозком армії;

б) дурний маршал Шапошников дуже неправильно вважав Генеральний штаб мозком армії.

Жуков пристрасно підтримує мудрого Шапошникова, коли його слова можна обернути проти Сталіна.

Той же Жуков презирливо копає того ж Шапошникова за ті ж слова, якщо цим можна продемонструвати свою любов до Центрального Комітету.

З великої книжки Жукова ми дізнаємося, що Центральний Комітет був мозком армії. З цього випливає єдино можливий висновок, що Сталін, якщо він готував країну до війни, весь свій час повинен був проводити в надрах ЦК.

З тієї ж великої книжки ми дізнаємося, що Сталін не повинен був втрачати час у Центральному Комітеті, а повинен був іти в Генеральний штаб за порадою до Жукова, бо не Центральний Комітет, а Генеральний штаб є мозком армії.

Кмітливому читачеві залишалося робити висновок: війною не могли керувати ні Сталін, ні Шапошников. Це було під силу тільки видатному полководцю всіх часів і народів Георгію Костянтиновичу Жукову. Тільки він усе правильно розумів. Причому кожен раз навпаки. То так розуміє, а то зовсім не так. Але кожен раз правильно! У Жукова з питання різні думки. Завжди полярні, але єдино вірні.

Кожен для себе може вибрати у Жукова те, що подобається.

Треба довести, що ЦК - мозок армії, а дурний Генеральний штаб ні чорта не вартий, - посилаємося на Жукова.

А треба довести, що дурний Сталін мав не в цьому безглуздому ЦК безрезультатно засідати, а бігти за порадою до Жукова в Генеральний штаб, - знову на Жукова посилаємося.

Доводячи взаємовиключні речі, можна посилатися на того ж Жукова, на ту ж книжку того ж видання. Тільки сторінки різні.

Втім, часто навіть і сторінки гортати не треба. Думки у Жукова різні, а сторінка — одна.

Ця риса - доводити одночасно дві взаємовиключні точки зору - властива не тільки численним авторам мемуарів Жукова, але і йому самому. Є достатньо свідчень, наприклад, Маршала Радянського Союзу К.К. Рокосовського, коли Жуков говорив одне, а через хвилину, спростовуючи сам себе, кричав щось зовсім протилежне.

Добре, коли кричав.

А як, коли він розстрілював за виконання своїх же наказів, які тут же змінював на протилежні?

Войовничий захисник Жукова полковник А. Кочуков хвалиться: «У моїй домашній бібліотеці зберігаються всі 12 видань "Спогадів і роздумів" Маршала Радянського Союзу Г.К. Жукова» («Красная звезда», 16 квітня 1999 р.).

Упевнений, що в даний час до цих видань додалося ще й тринадцяте. Зі сказаного випливає, здавалося б, незаперечний висновок: полковник Кочуков Жукова не читав. Якби читав, то нічим було б йому пишатися.