Процес пішов.
А кінця не видно.
Але ось що цікаво. Начальнику Розвідувального управління Генерального штабу генерал-лейтенанту Ф.І. Голікову дорікають у неуважності, дурості та злочинній недбалості, вважають винуватцем найбільшої помилки, яка в кінцевому підсумку привела до поразки Радянського Союзу. Винуватцем цієї ж помилки вважають народного комісара оборони Маршала Радянського Союзу С.К. Тимошенка. В числі винуватців Лаврентій Берія, народний комісар внутрішніх справ, і Всеволод Меркулов, народний комісар державної безпеки. Ясна річ, Сталін - головний винуватець. А ось начальник Генерального штабу Червоної Армії генерал армії Жуков у числі винуватців чомусь не значиться. Жуков з ланцюжка винуватців випав.
Сам Жуков своєї провини не визнав, себе до злочинців і роззяв не зарахував. Мало того, з обвинуваченого він сам себе перевів у обвинувачі. Жуков обурюється: «Сталін довірився помилковим відомостям, які надходили з відповідних органів» (Спогади та роздуми. М., 1975. Т. 1. С. 259). У наступних виданнях жуковський гнів посилений: «Й.В. Сталін допустив непоправну помилку, довірившись помилковим відомостям, які надходили з відповідних органів» (Спогади та роздуми. М., 2003. Т. 1. С. 257).
Ось бачите, як нещадно великий Жуков викриває дурненького і довірливого Сталіна. Вождю пхають неправдиву інформацію, а він вірить. Знайшов кому вірити!
Однак і до обвинувача Жукова є претензії.
Інформацію про те, чи буде війна чи її не буде, а якщо буде, то коли і яка, очільник уряду повинен отримувати не від якихось там «відповідних органів», а з Генерального штабу, оскільки в питаннях війни «жоден орган в країні не є більш компетентним». Це слова самого Жукова.
У «відповідних органів» - інші завдання. І люди там не військові, у військових питаннях необізнані, хоча іноді й ходять у військовій формі. У них інша підготовка, інший погляд на світ, вони не мають досвіду війни. На «відповідних органах» мільйони злочинів. Їм своїх гріхів не спокутувати ніколи. Але валити на них провину за те, що прогледіли війну - це все одно, що в число винуватців записати начальника Військторгу Західного фронту.
І вже якщо «відповідні органи» подали очільнику уряду неправдиву інформацію, то керований Жуковом Генеральний штаб повинен був викласти на сталінський стіл свою інформацію: точну, правдиву, вичерпну, своєчасну, з правильними висновками і незаперечними доказами.
Чи надав начальник Генерального штабу генерал армії Жуков голові уряду Сталіну незаперечні докази намірів Гітлера здійснити напад? Або він таких доказів не представив? Ось у чому питання.
Було б краще, якби геніальний стратег не на когось вину валив, а розповів про те, що він особисто доповідав Сталіну.
Ось що з цього приводу сказано в мемуарах Жукова: «20 березня 1941 року начальник Розвідувального управління генерал Ф.І. Голіков подав керівництву доповідь, що містила відомості виняткової важливості. У цьому документі викладалися варіанти можливих напрямків ударів німецько-фашистських військ під час нападу на Радянський Союз. Як потім з'ясувалося, вони послідовно відображали розробку гітлерівським командуванням плану "Барбароса", а в одному з варіантів, по суті, відображена була суть цього плану» (Спогади та роздуми. М., 1969. С. 239).
Тут же Жуков викладає суть німецького плану так, як він був відображений у доповіді Голікова, так, як німецькі генерали його написали: «Для наступу на СРСР створюються три армійські групи: 1-а група під командуванням генерал-фельдмаршала Бока завдає удар у напрямку Петрограда; 2-а група під командуванням генерал-фельдмаршала Рундштедта - в напрямку Москви і 3-я група під командуванням генерал-фельдмаршала Лееба - в напрямку Києва. Початок наступу на СРСР - орієнтовно 20 травня »(Спогади та роздуми. М., 1969. С. 240).
У своїх мемуарах Жуков детально перераховує те, що повідомляли розвідники керівництву: «За даними Розвідувального управління нашого Генштабу, очолюваного генералом Ф.І. Голіковом, додаткові перекидання німецьких військ у Східну Прусію, Польщу і Румунію почалися в кінці січня 1941 року. Розвідка вважала, що за лютий і березень угруповання військ противника збільшилася на дев'ять дивізій... На 4 квітня 1941 року загальне збільшення німецьких військ від Балтійського моря до Словаччини, за даними генерала Голікова, склало 5 піхотних дивізій і 6 танкових дивізій. Загалом проти СРСР знаходилося... На 5 травня 1941 року, за доповіддю генерала Ф.І. Голікова, кількість німецьких військ проти СРСР досягла 103-107 дивізій... На 1 червня 1941 року, за даними розвідувального управління, проти СРСР перебувало 120 німецьких дивізій...».
Читать дальше