Різун Богданович - Беру свої слова назад

Але будемо обережні. Цей висновок скороспішний і не єдино можливий. Не виключено, що полковник Кочуков всі томи всіх видань прочитав. Просто не замислювався над прочитаним. Звик, що за нього Центральний Комітет думає, ніяк відвикнути не може. А ви, товаришу полковник, спробуйте ці томи прочитати. І спробуйте обміркувати прочитане. Запевняю, будете від реготу по підлозі качатися. Порівняйте хоча б шосте видання «Роздумів» із сьомим. Це ж комедія на рівні «Сімнадцяти миттєвостей весни». У цьому фільмі радянський розвідник прикидався нацистом, ходив у формі штандартенфюрера СС, але їздив по гітлерівської Німеччини в машині з радянським номером; по чорному полю - білі цифри і букви; двозначна цифра, рисочка, ще двозначна цифра, нижче - три букви. Літери, ясна річ, російські. І ці літери: Г, Р, У.

Повний номер шпигунської машини Штірліца: 21-47 ГРУ.

Мемуари Жукова на тому ж рівні. Можете навіть не порівнювати різні видання. В одному томі Жукова знайдете речі куди більш смішні, ніж букви «ГРУ» на номерному знаку машини Штірліца.

До речі, про ГРУ...

До речі, про ГРУ.

Напередодні війни радянська військова стратегічна розвідка, що іменувалися тоді РУ ГШ, зуміла добути відомості найбільшої важливості і майже неймовірної достовірності. Військові розвідники здійснили подвиг - вони дістали німецький план вторгнення і встановили орієнтовну, а потім і точну дату нападу Німеччини на Радянський Союз. Мало того, в доповідях радянських військових розвідників німецький план нападу був викладений у розвитку: це - перший варіант, це - другий, а це - третій, остаточний. Однак з точної і правильної інформації були зроблені неправильні висновки.

Крім військової стратегічної розвідки, яка була складовою частиною Генерального штабу, гранично активно і результативно працювала військова оперативна розвідка - розвідувальні органи штабів військових округів, флотів, армій і флотилій. «У травні 1941 року вдалося дізнатися не тільки кількість стягнутих до наших кордонів дивізій, а й місця їх дислокації - аж до розташування батальйонів, штабів частин. Уточнювалися навіть вогневі позиції окремих артилерійських і зенітних батарей» («Красная звезда», 16 червня 2001 р.).

Головне в тому, що відомості з різних джерел стикувалися. Агентура військової стратегічної розвідки в Берліні видобуває, наприклад, відомості про перекидання на радянський кордон ще однієї піхотної дивізії, тут же агентура військової оперативної розвідки з району, припустимо, Кракова підтверджує прибуття цієї дивізії, повідомляє номери частин, прізвища командирів, місця розташування бойових частин , штабів, вузлів зв'язку, тилів. Інформація з різних незалежних одне від одного джерел крапельками, струменями та струмочками стікалася в Генеральний штаб...

Написані терикони книжок про те, що радянська військова розвідка попереджала про неминуче вторгнення, але Сталін на попередження не реагував. Висновок: дурний боягузливий Сталін боявся дивитися правді в очі.

Звинувачення в дурості і боягузтва впали й на сталінське оточення. Народного комісара оборони СРСР Маршала Радянського Союзу С.К. Тимошенко і начальника Розвідувального управління Генерального штабу генерал-лейтенанта Ф.І. Голікова нам малюють кретинами і лизоблюдами: в руках тримали інформацію приголомшливої важливості, але, прагнучи догодити Сталіну, доповідали тільки те, що було вгодне вождю. В результаті Радянський Союз і його Збройні Сили потрапили під нищівний раптовий удар. Гітлер завдав Радянському Союзу смертельну рану, від якої країна так ніколи і не змогла оговтатися. Свою поразку в Другій світовій війні комуністи оголосили ледве не перемогою. Проте таких ганебних «перемог» у світовій історії просто не було. У результаті «великої перемоги» країна перетворилася на труп, хоча і з ядерної ломакою в гниючій руці. У результаті «великої перемоги» Радянський Союз скотився на рівень найбільш відсталих країн світу і в кінцевому підсумку впав і розсипався. Але й на цьому процес розпаду не завершився.