Різун Богданович - Беру свої слова назад

Досить цікаво, як керівництво Генерального штабу Збройних Сил СРСР у 1975 році, в момент появи другого видання «Спогадів та роздумів», реагувало на настільки своєрідну оцінку очолюваної ним структури. У той час начальником Генерального штабу був генерал армії В.Г. Куликов. Його реакція: геній, геній! При отриманні звання Маршала Радянського Союзу Куликов попросив не замовляти нову діамантову Маршальську зірку, а видати йому ту, яку носив Жуков (Див.: А. Куценко. Маршали та Адмірали флоту Радянського Союзу. М., 2001. С. 9).

Віктор Георгійович Куликов, якщо ви вважаєте Жукова генієм і згодні з його оцінкою ролі і місця Генерального штабу, тоді як оцінювати вашу бурхливу діяльність? Не хочу ображати вас поганими словами, ви їх самі придумайте. Отже, як назвати начальника величезної організації, який не здатний думати? Як назвати начальника організації, який нічого фізично не робить і розумом своїм не працює? За якого думають інші? Хто ж ви такий? З вересня 1971 по січень 1977 ви очолювали Генеральний штаб Збройних Сил СРСР, який, на думку коханого і захищеного вами Жукова, є безмозким. Жуков Генеральний штаб ні в що не ставив. І ви з ним згодні. Питання: навіщо ви без толку в цьому нікчемному Генеральному штабі стільки років сиділи? Якщо шість років ви ні про що не думали, якщо за вас думав Центральний Комітет, то чим же ви займалися? Та й чи можливо хоч чимось займатися, не думаючи?

Після Куликова Генеральний штаб очолював ще один «стратег» - Маршал Радянського Союзу Огарков Микола Васильович. Той теж Жукова генієм вважав, його писань не оскаржував. Тим самим маршал Огарков сам себе визнав нікчемним, непотрібним, безмозким.

Десять років першим заступником начальника безмозкого Генерального штабу був генерал армії Варенников. Десять років безпробудного неробства!

Були в Генеральному штабі й інші. Наприклад, маршал Ахромеєв, генерали армії Грибков і Лобов та інші всякі. Але пісня звучала все та ж: ми - не мозок армії! Ми - незрозуміло що! Невідомо для чого існуємо. Ми не здатні думати! Та нам і не треба! Головне - не міркувати! Є кому думати за нас! Так сказав Жуков! Ура! І гримить над Генеральним штабом переможним гімном: Па-а-ртія наш рульовий! Па-а-а-а-ртія на-а-ш ру-льо-виииий!

Заяви генералів і маршалів, починаючи з Жукова, про те, що в армії немає власного мозку, що він їй і не потрібен, що за армію повинні думати інші, - це фашизм чистої води. У гітлерівській армії насаджувалися той же дух, ті ж ідеї. У Висоцького є пісня «Солдати групи "Центр"»: Не треба думати! З нами той, хто все за нас вирішить!

Ця пісня про гітлерівську армію.

Але хіба в «незламній і легендарній» інакше влаштовано? А хіба в ній думати наказано?

І ось минули роки. Настали зовсім веселі часи. Згинув Центральний Комітет. Немає його. Але армія залишилася та ж. Тільки неабияк охляла. Залишився той же Генеральний штаб. І публікуються все нові видання і тиражі «Спогадів та роздумів» з одкровеннями про те, що мозком армії є Центральний Комітет. Начальники Генерального штабу змінюються час від часу, але всі вони співають все ту ж ритуальну пісню про жуковську геніальність, про його святість і до ювілеїв підписують хвалебні статті про те, що жуковська мудрість не старіє. І всі колишні керівники Генерального штабу їм підспівують. Але от халепа: раніше за безмозку армію хоч Центральний Комітет думав, а тепер хто?

Тепер у зв'язку з відсутністю Центрального Комітету треба починати думати самим. Але жодному начальнику Генерального штабу нової Росії не прийшло в голову відкрити для керівництва курси, на яких генералів вчили б думати. Раніше здатність думати не була потрібна ні Жукову, ні тим, хто оспівує його безмозку мудрість. Але тепер же треба починати вчитися працювати своїми головами.

Але ніхто таких курсів не відкрив. Так і повторюють наші стратеги: «Я патріот! Я аналітик! А думає за мене Центральний Комітет!»

Якого більше немає.

ЦК - це люди. Не найкращі. Люди знали: немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Центральні Комітети. Кого з членів ЦК конкретно Жуков вважав мозком армії? Товариш Мехліс - мозок армії? Або товариш Шкірятов? Можливо, «сухотний Вельзевул» Єжов Микола Іванович? У його «особисту справу» в графу «освіта» вписаний вбивчий рядок: «незакінчена нижча». Так це він - мозок армії? Можливо, фельдшер Склянський? Крупська Надія Костянтинівна за армію думала? Або Карл Радек? Розпусниця Олександра Коллонтай? В офіційних довідниках значиться, що й вона, і чоловік їйний, член ЦК Дибенко, «були відомі крайньою статевою розбещеністю» (К.А. Залесский. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. М., 2000. С. 227). А про їхню здатність думати за армію нічого не повідомляється. Так хто ж - мозок? Микола Бухарін або Всеволод Балицький, який «широко застосовував без суду арешти, розстріли, страти заручників»? Лаврентій Павлович Берія - мозок армії? Щербаков? Уркаган Рашидов, який мав гареми, особисті в'язниці й тортурні камери? Вишинський або Фриновський? Повія Катя Фурцева? Хрущов, який порізав літаки, гармати, танки і крейсери? Яків Свердлов, який набивав сейфи золотими царськими червінцями і фальшивими паспортами на випадок, якщо доведеться мотати вудки з батьківщини світового пролетаріату? Збирач Генріх Ягода, що мав найпотужнішу в Росії колекцію порнухи? Товариш Алієв, який у 1941 році ухилився від призову? Член ЦК товариш Мир Джафар-огли Багіров був великим жартівником. «Шлях на нафтові промисли проходив по серпантину, і він зі своїми прісними напідпитку залягав біля дороги, стріляв і насолоджувався тим, як машини летять у прірву» («Літературна газета». 2003. No 33). Ось цей стрілець Багіров і був мозком армії? Або ним був чотириразовий Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці великий стратег Брежнєв Леонід Ілліч? Урка Щелоков або урка Медунов? Або все ж мозком армії був довгожитель Центрального Комітету Михайло Андрійович Суслов, який не дозволяв Жукову донести до широких народних мас святу правду про героїчну роль ЦК?