Володимир Різун - Кузькіна мать - хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

«Криголам» я сів писати в першу ж після відходу ніч. Думав вкластися в одну статтю. Написав її, але зрозумів, що для її розуміння треба написати ще дві пояснювальних статті, а для їх розуміння - ще чотири. Статті множилися, перетворюючись на розділи, однак треба було на щось жити. Довелося, не припиняючи роботи над головною темою, на перший план висунути іншу. За кілька місяців написав «Розповіді визволителя». Для цього не треба було складати картотеки, збирати заново відомості про дивізії й корпуси, про генералів і маршалів, перечитувати книги дитинства і юності.

«Розповіді визволителя» - про те, як був я курсантом, як сидів на гауптвахті, як чистив генеральські нужники, як став офіцером, як звільняв братську країну, яка норовила з вірного шляху повернути.

Знайти літературного агента, видавця, перекладача, перевіряти переклад, редагувати, - все це вимагає часу, терпіння й нервів. Книжка вийшла тільки в 1981 році. Видавець наполягав, щоб вона була опублікована під моїм справжнім ім'ям.

У цьому випадку книга гарантовано стане бестселером. Для того були всі умови: в нейтральній Швейцарії пропав радянський дипломат Володимир Різун з дружиною й двома дітьми.

Дипломат - це не приватна особа, а офіційний представник своєї країни. Зникнення дипломата будь-якого рангу - сенсація. Холодна війна в самому розпалі. Дві наддержави протистоять одна одній по всьому світу від Куби й Чилі до Єгипту та Сирії, від Індонезії і В'єтнаму до Чехословаччини й Німеччини. В будь-який момент може виникнути загострення з непередбачуваним результатом для всього людства. Таке вже не раз бувало. А переговори про ядерні заряди і засоби їх доставки, про підводні човни й протиракетну оборону, про танки й гармати йдуть в Женеві, у стінах Постійного представництва СРСР при відділенні ООН.

І ось пропав не просто дипломат з якогось посольства, а дипломат з цього самого Постійного представництва СРСР.

І Форін Офіс заявляє, що дипломату-втікачу надано притулок у Великобританії. Радіо, телебачення, преса в нетерпінні й готовності: ось перші шпальти газет, ось обкладинки журналів для фотографій, ось ефірний час в зведеннях новин. Але втікач мовчить. У пресі - найнеймовірніші версії події. Всі шукають пояснення, чому немає публічних виступів з викриттями й викриттями. Висловлюють припущення, що дипломатія для Різуна була тільки прикриттям якоїсь таємної діяльності. Це ще цікавіше.

У пресі з'явилася навіть боязка версія: а чи не з ГРУ він?

З КДБ багато перебіжчиків. А з ГРУ останній раз людина втекла 32 роки тому, в 1946 році. Крім того, з ГРУ був полковник Пеньковський. Але він не втік. Якщо цей з ГРУ, то... Видавці звертаються в Форін Офіс - ось контракти, готові купити книгу, якщо він надумає її писати. Платимо зараз, платимо рясно, неважливо, що буде в тій книзі, головне - швидше, і щоб на обкладинці було ім'я автора: Володимир Різун!

Але я так і не з'явився ні на екранах, ні на перших шпальтах газет. Ніколи. Володимир Різун пропав назавжди. Я вирішив пробиватися в літературу не на гребені дешевої сенсації, а, так би мовити, «на загальних підставах», і знайти шлях до читача не ім'ям на обкладинці, а змістом книг. Тому почав з нуля: ось книга автора, якого ніхто не знає. Пробитися виявилося досить непросто. Після багатьох спроб, нарешті, знайшов видавця, який вирішив опублікувати книгу невідомого автора про Радянську Армію. І одного разу він мене запитав: а ти, бува, не Різун? І, дізнавшись, що це так, зрадів: так ми зараз під цим ім'ям! Та ми бестселер виставимо світу! Але я не хотів нікому спричиняти неприємностей, бо твердо вирішив - тільки під псевдонімом. Але якщо так, то аванс буде мізерним, тиражі - вже як вийде, ніяких гарантій успіху.

Я стояв на своєму: тільки під псевдонімом. Тоді постало питання: під яким? Видавець каже: має бути щось російське, краще в три склади і щоб якось було з армією пов'язано, але щоб читач не знав, як саме це пов'язано. Щось десь чув, але не впевнений.

Я кажу: Калашников! Він: ні, цього ми знаємо. Та й складів чотири. Коротше треба. Я йому: Суворов. А це хто? - Питає. Та був такий - відповідаю.

Так і вирішили. Я ж думав, один раз пожартую, а потім щось серйозне придумаю. До Радянського Союзу мої опуси все одно ніколи не дійдуть, а тут, у Британії, про Суворова знають не більше, ніж про геніального полководця віконта де Тюренна, маршала Франції.

І ось один мудрий викривач мене виїв: пиши під своїм ім'ям або під псевдонімом, гонорар же все одно однаковий! Ось він, доказ: не сам ти книжки пишеш!