Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

На початку 2014 року російськомовні лідери Донбасу зіткнулися з викликами, подібними до тих, які пережили керівники Придністров’я на початку 1990-х років. Придністровські регіональні еліти керували радянською Молдовою з часів завершення Другої світової війни, але коли СРСР розпався, а республіка стала незалежною державою, їм на зміну прийшли молдовські націоналісти, які в очах своїх опонентів були агентами Заходу. Еліти Донбасу ніколи не керували Українською РСР, але були переконані, що їхня економічна міць має зробити їх господарями незалежної України. З цієї причини усунення Віктора Януковича від влади в 2014 році (який майже за десять років до цього зазнав поразки у боротьбі з Віктором Ющенком) стимулювало підтримку гасел відокремлення від України. Пол Д’Аньєрі пише: «Для східних українців не було сенсу відокремлюватися, коли вони могли контролювати всю країну» [6] Paul D’Anieri. ‘Ethnic Tensions and State Strategies: Understanding the Survival of the Ukrainian State’, Journal of Communist Studies and Transition Politics , vol. 23, no. 1 (March 2007): 20. . Українське суспільство з обох боків політичних барикад — прибічники прозахідних націонал-демократів та Партії регіонів — радикалізувалося упродовж десятиліття між Помаранчевою революцією та Євромайданом.

Суттєва різниця між двома конфліктами була обумовлена чисельністю молдовських та українських урядових військ. У 1992 році молдовські сили зазнали поразки у збройному протистоянні й після цього не робили спроб повернути Придністров’я під свій контроль. Україна має набагато потужніші Збройні сили, Національну гвардію та воєнізовані формування інших відомств, які здобували перемоги над російськими маріонетками аж до моменту, коли пряме вторгнення російської армії в серпні 2014 року змусило їх відступити. Відтоді українські сили значно зміцніли завдяки навчанню, реорганізації, реформам та постачанню нової військової техніки.

Донбаський конфлікт призвів до величезних людських жертв та до появи значної кількості внутрішньо переміщених осіб, завдав великої шкоди промисловості, інфраструктурі та житловому фонду. Навіть якщо Україна відвоює Донбас, буде важко віднайти технічні, фінансові та кадрові ресурси для відновлення регіону. Гіпотетична можливість контрнаступу з боку українських збройних сил, які жодного разу не зазнали повного розгрому на полі бою, потребує від Путіна все нових витрат на розміщення на Донбасі окупаційних військ та постійного навчання й забезпечення усім необхідним російських маріонеток. Продовження конфлікту низької інтенсивності неминуче призведе до поширення прихованих загроз безпеці, обігу дешевої зброї та зростання рівня злочинності в Україні й Росії.

Відносини Росії із Заходом нині перебувають у найнижчій точці від середини 1980-х років. Поза межами своєї країни, особливо після вчинення воєнних злочинів у Сирії, Путін і його оточення не мають поваги чи підтримки, на які вони хотіли б розраховувати як представники великої держави [7] Bruce Strokes. ‘Russia, Putin Held in Low Regard around the World’, Pew Research Center , 5 June 2015. . Путін, хоча й володіє німецькою мовою та служив в НДР, мав лише опосередковане уявлення про колишню Західну Німеччину та Захід у цілому. 2014 року він схибив при оцінці потенційної реакції ФРН та інших західних країн на свою агресію. Він помилково припускав, що, оскільки за шість років до того світ доволі пасивно поставився до вторгнення Росії в Грузію, не запровадивши санкцій проти держави-окупанта, того ж варто очікувати і в разі спроби розчленувати Україну.

У дискусіях про конфлікт на Донбасі, що точаться на Заході, фігурує чотири основні міфи. Вони стосуються мови, релігії, українського націоналізму та національної приналежності.

Найбільший міф цієї війни обертається навколо мови, хоча насправді вона мала мізерне значення у контексті анексії Росією Криму і не відіграє важливої ролі у подіях на Донбасі. Під час соціологічного опитування у листопаді-грудні 2016 року українським респондентам пропонували обрати три найважливіші проблеми, які, на їхню думку, стоять перед країною. Лише 1% опитаних назвав серед них статус російської мови: у переліку проблем, що найбільше хвилюють людей, він опинився на передостанній позиції з-поміж сімнадцяти запропонованих. Міжнародні правозахисні організації засвідчили, що у Криму навесні 2014 року не існувало жодних загроз для російськомовного населення. Опитування підтверджують, що мова не є нагальною проблемою й на сході України. За оцінками, у певні моменти російськомовні бійці становили близько двох третин українських військових, які брали участь в АТО. Чимало російськомовних добровольців нараховується у лавах таких націоналістичних підрозділів, як Добровольчий український корпус «Правий сектор» і полк «Азов». Ці факти підривають міф про те, що конфлікт у Донбасі породжений «націоналістичною» державою, яка начебто не бажає бути достатньо інклюзивною, щоб гарантувати права своїх російськомовних громадян.