Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Зневажливі погляди та стереотипи щодо української мови, культури й історії, що були поширені у лавах Партії регіонів, КПУ, російських маріонеток на Донбасі та серед російських очільників, закорінені в епосі брєжнєвського «застою». Олександр Мотиль зазначає: «У письменстві українських дисидентів часто повторюється скарга, що співгромадяни знущалися з них, коли вони говорили українською, і казали їм розмовляти “людською”, тобто російською мовою» [407] Alexander J. Motyl. ‘Do Animals Speak Ukrainian?’, World Affairs , 11 February 2011. . Такі погляди залишили незгладний відбиток, і навесні 2014 року українські журналісти, які подорожували до Криму та Донецька, переконалися, що вживання української мови автоматично робило їх підозрілими у прихильності до Євромайдану та «західноукраїнськими бандерами » [408] Особисті спогади з журналістської практики того часу. . Ця традиція відсилає нас до 1960–1970-х років, до радянських ідеологічних звинувачень української мови у тому, що це «бандерівська мова» [409] Roman Szporluk. Walentyn Moroz: His Political Ideas in Historical Perspective’, Canadian Slavonic Papers , vol. 18, no. 1 (March 1976): 84. . Мешканець Луганська розповів про те, що віддає перевагу єдності з Росією, а не з «фашистським Києвом», а причина полягає в тому, що він не бажає говорити «цією телячою», тобто українською, мовою [410] Olga Rudenko. ‘Ethnic Russians in Ukraine’s Luhansk Also Want Closer Ties with Moscow’, Kyiv Post , 16 March 2014. . В 1990-х роках Анна Фурньє виявила, що київські школярі не бажають говорити українською у класі через побоювання видатися надто «націоналістичними» [411] Anna Fournier. Forging Rights in a New Democracy: Ukrainian Students Between Freedom and Justice (Philadelphia: University of Pennsylvania Press, 2012). .

Попри те, що в роки Другої світової війни чимало росіян добровільно служили у збройних силах нацистської Німеччини, брєжнєвсько-андроповські КПРС і КДБ утримувалися від ідеологічних кампаній проти росіян-емігрантів і не звинувачували їх у співпраці з нацистами. Утворений російськими емігрантами у 1930-х роках НТС під час Другої світової війни надихався ідеями колабораціоністського руху генерала Власова, проте його члени ніколи не перебували в переліку головних мішеней радянської пропаганди, оскільки не становили загрози територіальній цілісності СРСР. Радянські спецслужби здійснювали операції проти НТС, але не намагалися фізично знищити його лідерів, на відміну від чільних українських націоналістів, які розглядалися як джерело реальних небезпек для системи.

Російські націоналісти не були сепаратистами і не намагалися відокремитись від СРСР. Натомість привілейований статус російської мови та культури означав, що російські дисиденти та антикомуністичні емігранти майже не мали підстав скаржитися на національну дискримінацію. Росіян, які виступали проти радянського режиму, не звинувачували в «буржуазному націоналізмі», оскільки вони, подібно до англійців у Великій Британії, не прагнули створення окремої держави. У 1991 році керівництво Російської РФСР просто не бачило потреби у проголошенні державної незалежності [412] 12 червня 1990 року з’їзд народних депутатів Росії, який тоді очолював Боріс Єльцин, ухвалив Декларацію про державний суверенітет РРФСР. За місяць, 16 липня, подібну Декларацію прийняв український парламент. У серпні наступного року Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України, підтверджений понад 90% голосів на грудневому всеукраїнському референдумі. Російська РФСР так і не зробила аналогічних кроків, а відтак «День Росії» відзначають 12 червня, в річницю прийняття Декларації про державний суверенітет РРФСР. , тоді як Україна 24 серпня проголосила себе незалежною державою. Двадцять три роки потому, 24 серпня 2014 року, регулярні частини збройних сил РФ вторглися на схід України поблизу Іловайська і Новоазовська — і такі календарні збіги в історії української кризи повторювалися неодноразово (див. Таблицю).

Таблиця 1.

Збіг чи умисна зневага? Важливі дати російсько-української кризи

Радянський режим витрачав чималі ресурси на засудження «буржуазного націоналізму» у себе вдома та за кордоном аж до кінця 1980-х років. Низка найгучніших кампаній проти українських емігрантів у 1980-х роках супроводжувалися міжнародним полюванням на гаданих «військових злочинців» у Канаді, Великобританії та США. У 1960 році Радянський Союз створив контрольоване КДБ Товариство культурних зв’язків з українцями за кордоном (широко відоме як Товариство «Україна»), що спеціалізувалося на нападах на українську «націоналістичну» еміграцію. Подібні товариства були створені також для литовців, латишів і естонців, але не для росіян. Газета «Вісті з України», що виходила раз на два тижні, та її англомовний еквівалент «News from Ukraine» , обидві доступні лише за межами СРСР, стали основним інструментом поширення дезінформації та обвинувачень проти окремих членів української діаспори, яких зображали як «нацистських колабораціоністів». Ці газети містили інформацію про судові процеси над українськими «націоналістами» в СРСР та аналіз підступних засобів, якими українські емігрантські організації буцімто прагнули підірвати радянську владу за підтримки західних розвідок та місцевих агентів.