Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Характеризувати Громадянський конгрес як організацію «русофілів» було б неправильно, позаяк він відкидав саму ідею української нації, тому його можна назвати шовіністичною та екстремістською структурою [237] Andrew Wilson. The Ukrainians: Unexpected Nation (New Haven, CT: Yale University Press, 2000): 309. . Україною, за твердженням Громадянського конгресу, керував «націоналістичний режим», що зазіхав на права російськомовних громадян, які нібито складали дві третини населення країни [238] Інтерв’ю з лідером Громадянського конгресу Олександром Базилюком (Донецьк, 30 серпня 1996). . Олександр Базилюк вважав, що саме існування «націоналістичної» України є помилкою, і вона приречена стати «західним сателітом або колонією» [239] Олександр Майборода, Російський націоналізм в Україні (1991–1998 рр.) (Київ: Центр досліджень національної безпеки при НаУКМА, 1999): 25. .

Подібні погляди, колись притаманні персонажам маргінесу українського політичного життя, стали надзвичайно впливовим напрямом політичної думки в Україні за часів Януковича. Згодом деякі лідери російських націоналістичних і панславістських груп в Україні інтегрувалися з Партією регіонів.

Після Помаранчевої революції на Донбасі заявили про себе російські громадські об’єднання суто націоналістичного спрямування, серед яких була організація «Донецька республіка». Її підтримували високопоставлені спонсори, які потурали її антиукраїнській та сепаратистській діяльності [240] Anton Shekhovtsov. ‘How Alexander Dugin’s Neo-Eurasianists Geared Up for the Russia-Ukraine War in 2005–2013’, Anton Shekhovtsov’s blog , 25 January 2016. . «Декілька газет і журналів [«Донецької республіки»] з’явилися нізвідки, але всі знали, що їх фінансує Москва, — пише Владімір Пєшков. — Приблизно в той самий час почали функціонувати нові НУО незрозумілого походження. Їх протягнув контрабандою з Росії “Міжнародний євразійський рух” на чолі зі своїм головним ідеологом Алєксандром Дуґіним» [241] Vladimir Peshkov. ‘The Donbas: Back in the USSR’, European Council on Foreign Relations , 1 September 2016. .

Заклик «Донецької республіки» до проведення референдуму про незалежність Донбасу призвів до того, що українська влада заборонила її, проте організація продовжувала діяти у підпіллі, а місцеві структури Партії регіонів надавали їй «дах» ( «крышу» ). «Донецька республіка» відкидала саму концепцію української нації як «штучно створеної спільноти», вважаючи, що російський «супер-етнос» включає три східнослов’янські народи. Вона засуджувала «примусову українізацію» та «геноцид» «корінного російського населення».

У 2009 році, на тлі побоювань, що на наступних президентських виборах Януковичу знову «не дадуть» стати президентом, активісти цієї організації та інших проросійських угруповань проголосили «Донецьку федеративну республіку». За їхнім задумом, «республіка», окрім двох областей Донбасу, мала би включати Дніпровську, Запорізьку, Харківську та Херсонську області, які згодом розглядатимуться Кремлем як потенційні складові недовговічного путінського проекту «Новоросії».

Упродовж десятиріччя, що передувало Євромайдану, проросійські екстремістські та націоналістичні групи проходили тренування у Криму, причому Служба безпеки України не чинила їм перешкод [242] Halya Coynash. ‘Selective Anti-Fascism’, Human Rights in Ukraine , 17 July 2013. . Президент Янукович, так само як і його колега Лукашенко у Білорусі, толерував російські неонацистські групи, зокрема РНЄ, натомість протидіючи нібито «фашистській» прозахідній опозиції.

У Криму російські націоналістичні партії завжди були іредентистськими, ставлячи за мету об’єднання півострова з Росією. Активні у першій половині 1990-х років, вони зійшли на політичне узбіччя з огляду на виважену та жорстку політику президента Кучми та обмежений характер підтримки з боку РФ. Але починаючи з 2006 року вони перебували в альянсі з Партією регіонів, яка монополізувала кримське політичне життя; водночас Росія заходилася енергійно підтримувати їх фінансуванням та організовувати вишкіл парамілітарних формувань. Навесні 2014 року екстремістські кримські російські націоналістичні угруповання вийшли з політичного маргінесу (партія Аксьонова мала лише 4 місця у кримському парламенті) на авансцену за підтримки російських військових і розвідувальних служб.

4. Радянські націоналісти . Комуністична партія України може бути визначена як політична сила, прихильна до радянського націоналізму, яка прагнула відродження СРСР, хоча формально й визнавала українську державність. На відміну від неї, Прогресивна соціалістична партія (ПСПУ) так ніколи й не погодилася з існуванням незалежної України та підтримувала ідею нового союзу трьох східнослов’янських народів.