Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

За чотири роки після «російських патріотів» власне націоналістичне кредо представив у листі до радянських лідерів Солженіцин [222] Александр Солженицын. ‘Письмо вождям Советского Союза’, [5 сентября 1973], Публицистика , т. 1 (Ярославль: Верхневолжск. кн. изд-во, 1995): 148–86. . Пізніше, у 1990 році, він писав, що в разі проголошення незалежності Україна має дозволити «самовизначитися» регіонам, де «зроду старої України не було, як [...] Новоросія, чи Крим, Донбас» [223] Александр Солженицын. ‘Как нам обустроить Россию’, [июль 1990], Публицистика : 112–13. Порівняння поглядів Путіна і Солженіцина: Robert Coalson. ‘Is Putin “Rebuilding Russia” According to Solzhenitsyn’s Design?’, RFERL , 1 September 2014. . Напередодні референдуму про незалежність України, наприкінці 1991 року, Солженіцин закликав у кожній області окремо винести на голосування питання про те, чи слід залишатись у складі України. Путінський режим скористався націоналізмом Солженіцина як частиною «технології превентивної контрреволюції» [224] Robert Horvath. Apologist of Putinism? Solzhenitsyn, the Oligarchs, and the Specter of Orange Revolution’, The Russian Review , vol. 70, no. 1 (April 2011): 312. . Солженіцин висловив захоплення претензіями Путіна на утвердження російської національної пихи. Путін відреагував і підписав указ про присвоєння Солженіцину Державної премії за діяльність у гуманітарній сфері та особисто відвідав письменника у його будинку в червні 2007 року, щоб повідомити про нагороду [225] Judah. Fragile Empire : 57. . Солженіцин, як і інші російські націоналісти, заявляв, що віддає перевагу націоналізмові перед демократією та «інституціоналізував авторитарний режим» [226] Horvath. ‘Apologist of Putinism?’: 318. .

На саміті НАТО 2008 року Путін заявив, що східні та південні регіони України було безпідставно включено до складу України і що вони суцільно заселені росіянами. Тим самим він висунув опосередковані претензії на терени, які він пізніше, навесні 2014 року, означить як «Новоросію» [227] Laruelle. ‘Three Colors of Novorossiya’. . За шість років до свого військового втручання Путін лиховісно попереджав про свої наміри [228] ‘Выступление Владимира Путина на саммите НАТО (Бухарест, 4 апреля 2008 года)’, УНИАН , 18 апреля 2008. :

«Але на Україні там одна третина — взагалі етнічні росіяни. Із сорока п’яти мільйонів осіб за офіційним переписом самих лиш росіян сімнадцять мільйонів [229] За даними перепису 2001 року, в Україні з-поміж 48,5 млн. мешканців росіянами були не 17 млн., а 17,3%, тобто 8,3 млн. осіб ( Держкомстат України . ‘Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року’). — Прим. пер. . Є регіони, де проживає лише російське населення, наприклад у Криму. 90% — це росіяни. Україна загалом — складна дуже держава. Україна в тому вигляді, як вона існує зараз, вона була створена в радянські часи, вона отримала території від Польщі — після Другої світової війни, від Чехословаччини, від Румунії. І зараз іще не всі вирішені прикордонні проблеми на Чорному морі з Румунією. Оце ж бо, від Росії величезні території отримала на сході та півдні країни. Це складне державне утворення. І якщо ще ввести туди натовську проблематику, інші проблеми, це взагалі може поставити на межу існування саму державність. [...] Ну, сімнадцять мільйонів росіян на Україні живе. Хто нам може сказати, що у нас там немає жодних інтересів? Південь, південь України цілком, там самі росіяни» [230] За даними згаданого перепису, більшість росіяни складали лише в АР Крим (58,3%) та Севастополі (71,6%); у Луганській обл. їх налічувалося 39%, у Донецькій 38,2%, у Харківській 25,6%, у Запорізькій 24,7%, в Одеській 20,7%, у Дніпропетровській 17,6%, у Миколаївській і Херсонській по 14,1% ( Держкомстат України ). — Прим. пер. .

Російські націоналістичні групи завжди були слабкими в Україні, за винятком Криму та, набагато меншою мірою, Одеси. У Донецьку в 1990-х роках російські націоналісти гуртувалися довкола панславістських організацій, як-от Громадянський конгрес і Слов’янська партія, але лише після Помаранчевої революції з’явилися власне російські націоналістичні організації на кшталт «Донецької республіки». Панславістські та російські націоналістичні організації в Україні мали подібний світогляд і такі самі шовіністичні погляди на українців, як націоналісти в Росії [231] Олександр Базилюк вважав російську та українську культури «єдиним цілим». Stephen Shulman. ‘Nationalist Sources of International Economic Integration’, International Studies Quarterly , vol. 44, no. 3 (September 2000): 386. . В Україні вони були поділені за приналежністю до різних поколінь: панславістів старшого покоління, скажімо, рух Олександра Базилюка, поглинула Партія регіонів, тимчасом організація «Донецька республіка» приваблювала агресивнішу й відверто пропутінську молодь.