Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Відродження радянської змовницької свідомості супроводжувалося поверненням до антиамериканізму, який відкрито заявив про себе під час українських президентських виборів 2004 року. Російські політтехнологи (скажімо, Гліб Павловський), які провадили виборчу кампанію Януковича, намагалися налякати виборців фактом шлюбу кандидата Ющенка з американкою українського походження і зображали останнього як сатрапа США й радикального націоналіста. В контексті цієї брудної кампанії порівняно легко було звинуватити Захід у підтримці «путчу», як називали Помаранчеву революцію її російські та українські противники.

Годі й казати, що Євромайдан у листопаді 2013 — лютому 2014 року також розглядався як керований Заходом путч, що призвів до повалення демократично обраного президента та привів до влади «фашистів». Це і не дивно, адже власний досвід Путіна та Януковича був обмежений світом, де люди виходять на мітинги, коли постає загроза втратити роботу або коли їм платять за це готівкою чи матеріальними благами. Янукович, як відомо, масово залучав «політичних туристів» (тобто оплачуваних учасників мітингів) під час виборів 2004 року та згодом, повернувшись до влади. Тож ані він, ані його покровитель у Кремлі не могли зрозуміти мотивів неоплачуваних активістів громадянського суспільства і всіх тих, хто протестував добровільно.

Не випадково, що 2007 року, коли Путін виголосив свою агресивну мюнхенську промову, постав фонд «Російський світ» ( «Русский мир» ), покликаний об’єднати й підтримати етнічних росіян і російськомовних громадян, які мешкали за межами Росії [209] Wawrzonek. ‘Ukraine in the “Gray Zone”’. . Хоча ця політика найбільш послідовно втілювалася за часів Путіна, її декларували й інші чільні російські політики від моменту розпаду СРСР. Наприклад, міністр закордонних справ Андрєй Козирєв заявив в ООН у вересні 1993 року про «особливу відповідальність» Росії за захист цих осіб. Козирєв на 15 років випередив диспозицію президента Мєдведєва щодо права Росії на «сферу привілейованих інтересів» у Євразії, коли закликав ООН надати Росії першість у майбутній миротворчій діяльності на території колишнього СРСР [210] Слова Козирєва процитовано за Gaddy and Hill, Mr. Putin : 34–35. Щодо Мєдвєдєва: Roger McDermott. ‘Russia Promotes its “Sphere of Privileged Interests” in Kyrgyzstan’, Eurasia Daily Monitor , 28 July 2009. .

Стівен Бланк пише:

«Крім того, Москва субсидує і підтримує велику кількість організацій і рухів на теренах усіх своїх сусідів від Казахстану до Балтії, аби забезпечити постійне кипіння казана довкола проблеми умисної дискримінації цієї меншини — російських громад і російської діаспори. Хоча ця тактика найжорстокіше проявилася в Україні, її походження сягає часів щонайменше Петра Великого, який легітимізував свої військові походи проти османів, стверджуючи, буцім Росія захищає від дискримінації православних підлеглих Османської імперії. Такі методи продовжують застосовуватися й досі» [211] Stephen Blank. ‘Putin and Lavrov Again Play the Ethnic Compatriot Card’, Eurasia Dail Monitor , 13 November 2015. .

Міністр закордонних справ Лавров декларував, що «надання всебічної підтримки Російському світові — беззаперечний зовнішньополітичний пріоритет Росії [...]. [...] ми й надалі енергійно відстоюватимемо права співвітчизників, використовуючи для цього весь арсенал наявних засобів, передбачених міжнародним правом» [212] Сергей Лавров. ‘Русский мир на пути консолидации’, Российская газета , 1 ноября 2015. . Як вказує Кетрін Ваннер, російське визначення терміну «співвітчизники» є надміру широким: їх захищають «незалежно від того, хочуть вони цього, чи ні й попри те, що вони живуть в іншій суверенній державі» [213] Catherine Wanner. ‘“Fraternal” Nations and Challenges to Sovereignty in Ukraine: The Politics of Linguistic and Religious Ties’, American Ethnologist , vol. 41, no. 3 (August 2014): 432. .

Бланк вважає, що «такі виступи й статті свідчать про суцільну політизацію Росією етнічної карти й використання нею діаспори як інструменту державного впливу за кордоном й державотворення вдома». Ба більше, «ідея “російського народу” — це сьогодні цілковито політизована та поширювана державними пропагандистами концепція, придатна для руйнування або створення консолідованих держав на колишньому радянському імперському просторі» [214] Blank. ‘Putin and Lavrov Again Play the Ethnic Compatriot Card’. . Президент Путін заявив на саміті НАТО у 2008 році, що схід та південь України населені «росіянами», і це послужило обґрунтуванням для того, аби навесні 2014 року відродити для цих регіонів найменування «Новоросія», що вживалося за часів царизму. За словами Гатчінґса і Тольц, некритичне змішування західними коментаторами конфлікту в Україні понять «співвітчизники», «російські громадяни», «етнічні росіяни» та «російськомовні» з подачі російської пропаганди найкраще ілюструє наслідки довільної етнізацїї феномену національної ідентичності [215] Hutchings and Tolz, Nation, Ethnicity and Race on Russian Television : 257. . Помилкове об’єднання в одне ціле етнічних росіян і російськомовних громадян інших країн було спростоване високим рівнем українського патріотизму серед російськомовних громадян України. Аби осягнути ненауковість такого об’єднання, достатньо лише уявити, ніби Франція оголосила етнічними французами і «співвітчизниками» усіх, хто розмовляє французькою в будь-якій точці світу.