Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Адміністрація губернатора Януковича створила в 1997–2002 роках у Донецьку таку модель управління, яку він під час свого президентства намагався поширити на решту України. Керстін Ціммер пише: «Партію регіонів не слід розглядати як актора, окремого від місцевої та регіональної влади. Місцеві чиновники також не сприймали цього “фундаментального” функціонального розмежування. Ресурси міста цілеспрямовано й централізовано використовувалися для втілення “мандату” партії» [797] Kerstin Zimmer. ‘The Comparative Failure of Machine Politics, Administrative Resources and Fraud’, Canadian Slavonic Papers , vol. 47, no. 3–4 (September 2005): 374. . Донецька модель управління полягала у «злитті політичної та економічної влади, а водночас у цілковитому придушенні інакомислення та нестримній корупції» і багато у чому (хоча, звісно, не у демонстрації власних статків) була «продовженням радянської цивілізації». Ганс ван Зон описує цю модель як «напівфеодальний олігархічний капіталізм із командно-адміністративним підходом до управління, в якому не допускається жодної незгоди» [798] Hans van Zon. ‘The Rise of Conglomerates in Ukraine: The Donetsk Case’, in Alex E. Fernandez Tilberto and Barbara Hogenboom, eds., Big Business and Economic Development: Conglomerates and Economic Groups in Developed Countries and Transition Economies under Globalization (London: Routledge, 2007): 390, 394. . У роки свого президентства Янукович прагнув застосувати цю ж модель у загальнонаціональному масштабі, проте не зміг, бо Донбас — це ще не вся Україна.

Але чи змогли б колишні злочинці стати респектабельними бізнесменами і грати за правилами, пішовши шляхом західних баронів-розбійників? Посол США у Києві Вільям Тейлор був типовим західним політиком і експертом, якому наївно хотілося вірити словам Ріната Ахметова про те, що саме так і має статися. Ці політики й експерти недооцінили неприборкану жадібність олігархів, їхню самозакоханість, потребу в державі (як і в Заході) для запровадження нових правил гри, їхню здатність діяти так, аби здобути величезну ренту, а також готовність європейських держав і офшорних податкових схованок приймати їхні брудні гроші. Посол Тейлор у своїх шифрограмах із Києва повідомляв, що багато разів зустрічався з Ахметовим, коли переконався, що той підтримує відкрите та прозоре бізнес-середовище. У своєму виступі 2006 року Ахметов сказав: «Я, безумовно, за європейський вибір. Я, безумовно, за європейські цінності» [799] ‘Рінат Ахметов, выступление в Донецке: Я из бедной семьи, спали мы на полу, на раскладушке...’ Українська правда , 20 лютого 2006. .

Але слова нічого не варті, важливі справи. Немає жодних доказів, що Ахметов суворо дотримувався закону в часи президентства Януковича, коли розширив свою бізнес-імперію за рахунок інсайдерської приватизації та державних замовлень, а його підприємства «експоненційно процвітали» [800] Harriet Salem. ‘Ukraine’s Oligarchs: A Who’s Who Guide’, Vice News , 13 October 2014. . Парламентська група Ахметова у фракції Партії регіонів проголосувала за «диктаторські закони» від 16 січня 2014 року. Ахметов лише говорив західним політикам і послам те, що вони хотіли чути, і так само, як Путін, упродовж багатьох років практикував радянські ігрища, обманюючи наївних представників Заходу і вдаючись до дипломатичної форми «маскировки» («маскування»).

Посол Тейлор повідомляв, що Янукович хоче змінити свій негативний образ, сформований після виборів 2004 року, і подолати лиху славу авторитарного правителя й корупціонера. Тейлор описав його як «стримуючий центр у партії», який «прагне покращити свій образ і захистити український суверенітет» [801] William Taylor, U.S. Ambassador to Ukraine, to Washington, DC, re. ‘Ukraine: Engaging Yanukovych, the Man of the Moment’, 20 November 2006, Wikileaks . . Ці думки Тейлору навіяв Пол Манафорт, американський політтехнолог, чиї каламутні таланти згодом привернули увагу кандидата у президенти США Дональда Трампа, який найняв його для проведення власної передвиборчої кампанії 2016 року Впродовж років до цього Манафорт успішно лобіював лагідний образ Януковича в американських та європейських посольствах у Києві.

Янукович ніколи не міняв оперативного стилю, і в часи свого президентства створив мафіозну державу, недовге існування якого закінчилося кровопролиттям і зрадою. Янукович не був готовий істотно змінювати свій образ, а якби й захотів, це потребувало б масштабного «капітального ремонту» його особистості. Такі люди, як Янукович, були готові вислуховувати поради, як зміна іміджу спрацює їм на користь, але не збиралися змінювати манеру своєї політичної поведінки щодо союзників та підлеглих, так само як і власні погляди на радянське минуле, Росію та Україну. Людмила Павлюк показала, що під час передвиборчої кампанії 2004 року Янукович зловживав державно-адміністративними ресурсами і запальною антизахідною риторикою та демонстрував свій «радянський авторитарний стиль [...] у найбільш первозданному вигляді» [802] Lyudmilla Pavlyuk. ‘Extreme Rhetoric in the 2004 Presidential Campaign: Images of Geopolitical and Regional Divisions’, Canadian Slavonic Papers , vol. 47, no. 3–4 (September-December 2005): 308. .