Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

У ході анексії півострова Росія значною мірою спиралася на місцеву організовану злочинність. «Зелені чоловічки» з РФ організували «строкату банду місцевих активістів і кримінальників» [695] Wilson, Ukraine Crisis : 126. , «суміш злочинців, ультраправих радикалів і нікчем» [696] Wilson, Ukraine Crisis : 128. . Біографія самого лідера кримських колаборантів Аксьонова була віддзеркаленням тісних зв’язків між кримінальними угрупованнями Донбасу та Криму. У 1990-х роках Аксьонов очолював кримінальну «бригаду» ОЗУ «Сейлем» і мав кримінальне прізвисько «Гоблін» [697] Sheila Gwaltney, Deputy Chief of the U.S. Mission to Ukraine, to Washington, DC, re. ‘Ukraine: The Russia Factor in Crimea — Ukraine’s “Soft Underbelly?”’, 17 December 2006, Wikileaks ; William Taylor to Washington, DC, re. ‘Ukraine: Crimea Update — Less Tense Than in 2006: Interethnic, Russia, Land Factors Remain Central’, 8 June 2007, Wikileaks . . За роки, коли Аксьонов «був рядовим “бригадиром” і займався кримінальним рекетом», місцеві злочинні угруповання злилися з російськими націоналістами [698] Alex Luhn. ‘Separatist Leader with Murky Past Cements Control of Crimea’, Vice News , 11 October 2014. . Захоплюючи кримські урядові споруди та військові частини, його підлеглі разом із кадровими російськими військовими вдалися до технологій, аналогічних рейдерським. Аксьоновську партію «Російська єдність», яка отримала лише 4% на виборах 2010 року, в 2014-му році поглинула «Єдина Росія».

Після створення органів окупаційного управління кримська організована злочинність отримала пріоритетний доступ до колишніх українських державних і приватних активів, взявши участь умасштабному корпоративному рейдерському нальоті в стилі 1990-х років. Конфіскація державних і приватних активів здійснювалася «систематично і безпрецедентно». Сфера застосування корпоративного рейдерства залежить від попередніх зв’язків того чи іншого українського власника з режимом Путіна та його позиції щодо україно-російської кризи: так, підприємства Фірташа у Криму не чіпали, натомість усі 83 активи (готелі, бюро, помешкання, туристичні курорти та АЗС) Ігоря Коломойського було націоналізовано окупантами [699] Neil MacFarquhar. ‘Seizing Assets in Crimea, from Shipyard to Film Studio’, The New York Times , 10 January 2015. .

Фронтирний характер життя на Донбасі був пов’язаний з міграціями, насильством та тюремною субкультурою. Регіон приваблював людей без роду і племені: тут можна було сховатися і почати нове життя, а засудженим злочинцям зменшували вироки за роботу на копальнях. У регіоні був значно вищий показник кількості в’язнів, ніж в інших регіонах радянської України. Від середини 1980-х до середини 1990-х років тут тривала «кримінальна війна», коли злочинні угруповання піднялися одне проти одного. Це протистояння поставили з ніг на голову стосунки між силовиками та криміналом. Якщо в СРСР силовики, нехай і корумповані, утримували під контролем тіньовий сектор економіки та кримінальний світ, то в 1990-х усе змінилося, щойно злочинні угруповання захопили владу на Донбасі та в Криму.

У 1995–1999 роках, після усунення чільних кримінальних й олігархічних противників, Янукович і Ахметов встановили контроль над Донбасом завдяки вкрай корумпованим стосункам, де перший забезпечив другому політичний «дах», даючи їм обом змогу швидко розбагатіти. Цей тандем використовував спортсменів-бойовиків, які брали участь у корпоративному рейдерстві, для шахрайства та політичного насильства на виборах. Багато з цих бойовиків навесні 2014 року увійшли до складу загонів російських маріонеток. Вони привернули на свій бік соціальних аутсайдерів, які найбільшою мірою постраждали від пострадянських змін, а тепер здобули шанс на «самореалізацію» та швидкі гроші, отримавши підготовку, зброю й фінансову підтримку від російських військових та спецслужб. Запропонований вище аналіз феноменів злочинності й насильства слугуватиме тлом для огляду новітньої історії Донбасу, а також злету і падіння політичної машини Партії регіонів у наступних двох розділах.

Більшість національних держав не є етнічно чи лінгвістично однорідними; наприклад, Ельзас-Лотарингія входить до складу Франції, Каталонія — Іспанії, а Південний Тіроль — Італії. Проте згадані національні держави із громадянською дефініцією національності існують давно, вони є членами Європейського Союзу, де кордони всередині Шенгенської зони важать небагато. Російська ж ідентичність залишається примордіальною, етнічною і ґрунтується на мові та культурі, а отже, більше нагадує Європу до Другої світової війни. Країни, що визначають власні ідентичності таким чином, прагнуть об’єднати носіїв однієї мови — чи то німецької у 1930-х роках, чи російської нині.