Кирилл Галушко - Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

Віддавши перевагу фаховому принципу під час комплектування офіцерського корпусу, військове міністерство 15 липня 1918 р. видало наказ про звільнення офіцерів, які були мобілізовані до армії під час війни у званні прапорщика або були випускниками училищ скороченого курсу, а також тих, що отримали офіцерські звання за бойові заслуги. Але при тому не було враховано, що саме до цих категорій належала більшість молодих українських офіцерів-­патріотів402. Це загрожувало денаціоналізацією армії і стимулювало перехід звільнених офіцерів до табору ворогів гетьмана. Оптимальним виходом із такого становища, на думку М. Омеляновича-Павленка, було залучення згаданої національно-свідомої категорії офіцерства до служби у відродженому козацтві403.

390

Геращенко Т. С. Українська Народня Громада // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія «Історія, економіка, філософія». — К., 2000. — Вип. 4. — С. 210.

391

Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції. — К., 1993. — С. 86—88.

392

Державний вісник. — 1918. — 2 червня.

393

Державний вісник. — 1918. — 2 червня.

394

Державний вісник. — 1918. — 2 червня.

395

Державний вісник. — 1918. — 2 червня.

396

Державний вісник. — 1918. — 2 червня.

397

Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918 рр. — Київ; Філадельфія, 1995. — С. 50 — 51.

398

ЦДАВО. — Ф. 4547. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 99.

399

ЦДАВО. — Ф. 1074. — Оп. 2. — Спр. 2. — Арк. 84зв.

400

Дорошенко Д. Історія України 1917—1923. — Т. 2. Українська Гетьманська Держава 1918 року. — Ужгород, 1930. — С. 251.

401

ЦДАВО. — Ф. 1074. — Оп. 1. — Спр. 11. — Арк. 32зв — 33.

402

Гаврилюк Г.І. Кадрова політика Військового міністерства Української держави і проблема комплектування армії в травні — листопаді 1918 р. // Вісник Харківського університету. — 1998. — № 401. — С. 113.

403

Омелянович-Павленко М. Спогади командарма (1917—1920). — К., 2007. — С. 93.

Генерал О. Рогоза — військовий міністр Української Держави. Фото 1918 р.

Крім того, відродження козацтва мало сприяти і розв’язанню деяких зовнішньополітичних проблем. Як зазначає Н. Полонська-­Василенко, гетьман сподівався у такий спосіб «втягти в орбіту Української Держави інші козацькі землі»404 — ішлося насамперед про Кубань, яку гетьманський уряд планував приєднати до України405. Тобто відродження козацького стану розуміли як важливий засіб розв’язання низки державних проблем. Це покладало велику відповідальність на тих, хто мав безпосередньо втілювати цю ідею в життя. Проте від початку єдності й одностайності серед причетних до розроблення козацької реформи не було. І влітку 1918 р., коли розробляли проекти та проводили попередню роботу, і восени, коли козацькі проекти почали впроваджувати в життя, окрім діяльності військового міністерства та Ради Міністрів у цьому напрямі, чітко простежується дещо відмінна «активність» генерального писаря І. Полтавця-Остряниці.

За дорученням гетьмана військовий міністр О. Рогоза 16 червня видав наказ, згідно з яким для розроблення статуту при військовому міністерстві потрібно створити Генеральну козацьку раду, головування в якій міністр брав на себе. На думку міністра, Генеральна козацька рада мала взяти на себе «б) організацію козацтва на місцях, маючи на меті, що козацтво під час війни повинно являти собою міцну озбро­єну силу, що працює спільно з постійною сталою армією. в) Заходи до підвищення національної свідомості й відродження бойових традицій Козацтва. г) Заходи до підготовки молодого покоління в дусі любови до батьківщини, фізичного і морального удосконалення, маючи на увазі, що кожний син самостійної України повинен бути готовим в кожну хвилину стати до захисту Рідної Землі»406. Перше засідання новоутвореної Генеральної козацької ради мало відбутися 19 червня 1918 р. у палаці гетьмана407.

Проте 29 червня О. Рогоза видав інший наказ, яким створював при військовому міністерстві «козачий відділ» у складі полковника К. Блохіна та хорунжого Яблонського408. Але Генеральна козацька рада почала працювати на день раніше, із 28 червня, поза контролем військового міністра.

Отаманом ГКР став сам гетьман, а його заступником — Микола Устимович. До президії Ради ввійшли також Євген Лібов, Микола Гоголь-Яновський, Андрій Глинський, Єфим Котов-Коношенко, архі­мандрит Арсеній, Іван Полтавець-Остряниця, Микола Лорченко, Олександр Вишневський, Олександр Сахно-Устимович, Ничипор Блаватний. Планували запросити також Миколу Лівицького для завідування кооперативним відділом.