Кирилл Галушко - Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

404

Полонська-Василенко Н. Історія України: 1900—1923 рр. — К., 1991. — С. 92.

405

Дорошенко Д. Історія України 1917—1923. — Т. 2. — Ужгород, 1930. — С. 197.

406

ЦДАВО. — Ф. 1074. — Оп. 1. — Спр. 2а. — Арк. 55зв.

407

ЦДАВО. — Ф. 1074. — Оп. 1. — Спр. 2а. — Арк. 56.

408

ЦДАВО. — Ф. 1074. — Оп. 1. — Спр. 2а. — Арк. 81.

409

ЦДАВО. — Ф. 1216. — Оп. 1. — Спр. 268. — Арк. 1-6зв., 10зв.

410

ЦДАВО. — Ф. 3293. — Оп. 1. — Спр. 3. — Арк.31.

411

ЦДАВО. — Ф. 1216. — Оп. 1. — Спр. 268. — Арк. 6.

412

ЦДАВО. — Ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 19. — Арк. 219.

413

Геращенко Т. С. Українська Народня Громада // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія «Історія, економіка, філософія». — К., 2000. — Вип. 4. — С. 207.

414

Політична історія України ХХ століття. — Т. 2. — К., 2003. — С. 218.

415

ЦДАВО. — Ф. 3293. — Оп. 1. — Спр. 7. — Арк. 10.

416

Тимощук О.В. Охоронний апарат Української Держави (квітень — грудень 1918 р.). — Харків, 2000. — С. 224—225.

417

Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (1914—1920). — Мюнхен, 1969. — С. 335—336.

418

Євтимович В. Ставлення в Гетьмана. Уривок зі споминів. — Торонто, 1937. — С. 7—9.

419

ЦДАВО. — Ф. 4547. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 134.

420

ЦДАВО. — Ф. 4547. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 123, 135.

421

ЦДАВО. — Ф. 4547. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 135—136.

Гетьман Павло Скоропадський із родиною. Фото 1918 р.

Протягом червня — липня статутний відділ Головного військово-­юридичного управління спільно з Власною канцелярією гетьмана підготували проект «Статуту Генеральної Козацької Ради», у якому визначено її завдання, склад, штатний розклад і адміністративний поділ козацтва та кошти на утримання як самої Ради, так і козацтва загалом422. Згідно з цим Статутом «нагальними» завданнями ГКР було: «1) Поновлення історичного Українського Козацтва для утворення Української з усіма її історичними традиціями Держави під владою Гетьмана. 2) Утворення твердої опори для проведення в життя та свідомість Українського народу всіх реформ, викликаних обставинами сучасного менту та маючих на меті добро всього народу і козацтва окремо»423.

На підставі цих завдань визначено головні напрями діяльності ГКР: «1) Прищеплення серед людності України здорових, з погляду державної вигоди, ідей та поширення Української ідеї Державності методом зразку виключно, себто формування з хліборобів-власників (козаків) організованих військових частин для боротьби з анархічними виступами проти порядку на Україні, під яким би прапором ті виступи не робилися. 2) Проведення в життя заходів до об’єднання та організації хліборобів України всіма, які матимуться при існуючих обставинах, засобами. 3) Культурно-просвітня праця на місцях»424. Тобто Генеральна козацька рада мала два головних напрями діяльності — військово-організаційний та культурно-просвітницький. Вона мала перебувати на повному державному утриманні, а крім того, додатково отримувати кошти на «організацію українського козацтва»425.

У липні 1918 р. у державній друкарні надруковано «Статут українських козаків», автором якого був особисто І. Полтавець. Незважаючи на назву, цей документ фактично є проектом програми нового «козацько-хліборобського» політичного угруповання. Його положення переважно були скопійовані з програми Української демократично-­хліборобської партії426, але із суттєвою відмінністю: владу в Україні повинен був очолювати гетьман, а державний лад мав базуватися на «підвалинах політичного і національно-історичного минулого козацької України»427.

Лейтмотивом політичної частини «Статуту» був заклик до єднання всіх національних сил навколо ідеї української державності та припинення міжпартійної боротьби: «Щодо сучасного керування Україною, то козачество вважає, аби на чолі його стали люде з великім національним почуттям і патріотично виховані до рідного краю, а також досить державно освічені, не рахуючись з їх класовим положенням»428.

Найважливішим з економічних питань І. Полтавець визначив аграрну реформу, яка повинна була перетворити Україну в майбутньому на «край високо розвиненого, інтенсивного хуторського хозяйства». У зв’язку із цим зазначено, що «козачество безумовно визнає необхідним негайно приступить до широких аграрних реформ для блага хліборобського населення України, положивши в основу їх незиблеме право власности, відповідаюче ісконним і незмінним переконанням українця козака-хлібороба»429.