Проте саме в цей час німецькі та австро-угорські підрозділи ліквідовували останні легальні осередки Вільного козацтва, роззброюючи козаків та арештовуючи отаманів. Деякі вільнокозачі відділи перейшли на нелегальне становище, приховавши частину зброї386. У жодному разі остаточно ліквідувати вільнокозачий рух уряд УНР не встиг. Цьому завадив державний переворот 29 квітня 1918 р., що привів до влади генерала П. Скоропадського.
У багатьох антиурядових виступах травня — серпня 1918 р. на Київщині, Катеринославщині, Поділлі ініціативна та керівна роль належала саме отаманам Вільного козацтва, але навіть вони не вийшли за межі локальних дій. Їх діяльність загалом не поширювалася за межі повітів і позначалася насамперед більшою порівняно з іншими повстанцями злагодженістю повстанських дій.
Зі свого боку гетьман П. Скоропадський ужив до Вільного козацтва репресивні заходи. Ініційоване самостійником І. Луценком скликання всеукраїнського з’їзду козацтва було заборонене, а 30 травня гетьман звернувся до військового міністра з «відручним листом», у якому йшлося про те, що «всі приватні і вільнокозачі організації …з нинішнього дня касуються і об’являються недійсними…»387 Щоправда, визнаючи заслуги козацтва в боротьбі за українську державність, П. Скоропадський проголошував необхідність його відродження і відповідно подавав наведене вище ліквідаційне розпорядження як перший необхідний реорганізаційний крок на цьому шляху388. Проте, зважаючи на розгортання саме в цей час повстанського руху, «відручний лист» насамперед завдавав удару по його організаційних осередках — громадах вільного козацтва, остаточно поставивши їх поза законом.
В умовах репресивного тиску на Вільне козацтво дещо нелогічними є розроблювані під керівництвом гетьмана П. Скоропадського проекти щодо відновлення козацтва, про які було заявлено в контексті проголошеного державного курсу на повернення кращих національно-історичних традицій минулого. Проте, як відзначає О. Тимощук, «використання П. Скоропадським Гетьманату як національної традиції в організації державного правління в Україні неминуче повинно було поставити питання про його ставлення до козацтва»389.
Задеклароване відродження козацтва трактували як черговий етап у розвитку вільнокозачого руху, а його ініціаторами стали сподвижники гетьмана — деякі колишні діячі Вільного козацтва, насамперед генеральний писар І. Полтавець-Остряниця.
376
Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. — К., 1996. — Т. 1. — С. 48.
377
Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. — К., 1997. — Ч. 1. — С. 402.
378
Кедровський В. 1917 рік. Спогади члена Українського військового генерального комітету і товариша секретаря військових справ у часі Української Центральної Ради. — Вінніпег, 1967. — С. 179.
379
Український національно-визвольний рух. Березень—листопад 1917 року: Док. і матеріали. — К., 2003. — С. 60.
380
Лозовий В.С. Проблеми політичної культури українського селянства в добу Центральної Ради (1917—1918 рр.) // Проблеми історії України ХІХ—ХХ ст. — К., 2006. — Вип. ХІІ. — С. 167.
381
Задунайський Б. Бойове мистецтво та військова спадщина українських козаків у кінці ХІХ — на початку ХХІ ст. — Донецьк, 2006. — С. 132—133, 143—166; Чоп В. М. Махновський рух в Україні 1917—1921 рр.: проблеми ідеології, суспільного та військового устрою: автореф. дис. … канд. істор. наук. — Запоріжжя, 2002. — С. 9—10.
382
Вісник Ради Народних Міністрів Української Народної Республіки. — 1918. — 27 квітня.
383
ЦДАВО України. — Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 11. — Арк. 110.
384
ЦДАВО України. — Ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 40. — Арк. 94; Янов М. Кіш УВК в Чернігові // Українське козацтво. — 1973. — Ч. 2 (24). — С. 32—34.
385
Нова Рада. — 1918. — 5 березня (20 лютого); Народна воля. — 1918. — № 57. — 19 (6) квітня; Самостійник. — 1918. — Ч. 2. — 14 квітня; Верхньодніпровське життя. — 1918. — 13 квітня, 18 квітня; ЦДАВО України. — Ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 68. — Арк. 10зв.
386
Тютюнник Ю. Революційна стихія // Дзвін. — 1991. — № 8. — С. 100; Лимаренко Д. Південно-західний кіш Вільного козацтва // Українське козацтво. — 1979. — Ч. 3 — 4 (56 — 57). — С. 46; Михайлик М. Українське село в часи націон. революції // Літопис Червоної Калини. — 1934. — Ч. 1. — С. 14.
387
ЦДАВО України. — Ф.1074. — Оп. 2. — Спр. 2. — Арк. 84зв-85.
388
ЦДАВО України. — Ф.1074. — Оп. 2. — Спр. 2. — Арк. 84зв-85.
389
Тимощук О. В. Охоронний апарат Української Держави (квітень — грудень 1918 р.). — Харків, 2000. — С. 305.
Читать дальше