Кирилл Галушко - Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

Для відновлення діалогу з країнами Антанти важливе значення мали стосунки з нейтральними державами як перший важливий крок у напрямі можливого порозуміння і відновлення перерваних зв’язків. Проте, запропонувавши вступити в ділові зносини з Україною, Швейцарія, Норвегія та Данія не поспішали визнати її де-юре. Особливо важливим було налагодження двосторонніх стосунків із Швейцарією, яка була важливим осередком міжнародних зв’язків у Європі. Для України це мало велике значення, оскільки могло стати трампліном для встановлення нових зв’язків з країнами Антанти. Ще в липні 1918 р. до цієї країни було відряджено Є. Лукасевича, радника МЗС, для з’ясування питання, чи приймуть у Берні офіційну українську місію. Швейцарія, як і інші нейтральні держави, «охоча була вступити у фактичні зносини з Україною», проте юридичне визнання Української Держави відкладала до остаточного з’ясування переможця у війні217. Однак українським дипломатам удалося-таки досягти певного успіху в розв’язанні цієї проблеми. Сімнадцятого вересня 1918 р. Є. Лукасевич через Німеччину виїхав до Швейцарії, а 10 жовтня 1918 р. Рада Міністрів затвердила закон про заснування української місії у Швейцарії. Одночасно були створені українські консульства в Женеві та Цюріху218.

212

Там само. — С. 331.

213

Там само. — С. 332.

214

Дорошенко Д. Історія України. — Т. ІІ. — 106.

215

Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле. — С. 273.

216

Україна: Хроніка ХХ століття: Рік 1918: Довід. вид. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. — С. 239.

217

Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле. — С. 273.

218

Нариси історії Української революції 1917—1921 років. — Кн. 1. — С. 345.

Велика печатка Української Держави

На осінь 1918 р., коли виразно визначилася воєнна перевага Антанти, змінилося ставлення Німеччини до дипломатичних контактів України з країнами альянсу. У жовтні німецький уряд дав згоду на встановлення зносин України з Антантою. Надзвичайну дипломатичну місію Української Держави було вислано до Швеції та Норвегії на­передодні антигетьманського перевороту219. У Швеції голова української дипломатичної місії генерал Б. Баженов намагався переконати військового представника США в цій країні Станса, що запрошення німців Центральною Радою було вимушене потребою захистити Україну від більшовицької окупації. Український дипломат наголошував на симпатіях українців до Антанти й висловлював бажання українського уряду встановити торговельні стосунки зі США220.

Завдяки зусиллям Є. Лукасевича і посла Української Держави в Німеччині Ф. Штейнгеля та за посередництвом дипломатичних представників нейтральних держав (Іспанії та Голландії) удалося зав’язати контакти з державними колами країн Антанти та з’ясувати можливість їх згоди на «безпосередні переговори з українським правительством». У жовтні 1918 р. із цією метою Д. Дорошенко виїхав до Швейцарії для проведення неофіційних і напівофіційних зустрічей із впливовими дипломатами, промисловцями та державними урядовцями європейських країн. Той факт, що Д. Дорошенка до Швейцарії запросив через українського представника в Берні італійський прем’єр-міністр Орландо221, засвідчував певні перспективи для порозуміння України з державами Антанти.

Водночас в Україні не припинили своєї діяльності дипломатичні представництва країн, що належали до Антанти. Зокрема, Італія мала в Україні своє консульство, яке працювало ще з довоєнних часів222. У Києві працювало також консульство Великої Британії223, Данії, Персії, Іспанії, Естонії, Греції, Швейцарії, Норвегії та Швеції; в Одесі функціонували віце-консульства Іспанії, Персії, Греції224.

У цей період привернути увагу Антанти до «українського питання» з власної ініціативи намагалися деякі українські дипломати, зокрема через контакти з репрезентантами держав-альянтів у країнах акредитації. О. Шульгин, який мав виразну проантантівську орієнтацію, під час першого місяця перебування на чолі посольства Української Держави в Болгарії активно зустрічався з представниками дипломатичного корпусу країн-альянтів, акредитованими в цій державі. У своєму листуванні з головою зовнішньополітичного відомства Української Держави Д. Дорошенком він наголошував на необхідності розпочинати більш активні дипломатичні кроки для встановлення контактів з провідними державами блоку — США, Англією та Францією, і переконувати їх у доцільності збереження німецької та австро-угорської військової присутності в Україні. «Наша орієнтація попередня стратила свою силу, — зазначав О. Шульгин у листі до Д. Дорошенка. — Треба обов’язково їхати до Америки, Франції, Англії. Не треба це робити в формі офіціальній. Напівурядова, напівгромадська невелика, але солідна депутація була б дуже до речі. Сподіваюся, що війна так або інакше до зими закінчиться. Тоді прийде наш «Судний день», до якого ми зовсім не готові»225. Мотивуючи свою приватну активність, О Шульгин наголошував, що на зустрічах із дипломатами країн Антанти, звертав їхню увагу на необхідності залишити німецькі війська протягом певного часу в Україні для «оборони її від большевизма» і водночас «шукати гарантій від брутального поводження з нами німців». За його словами, альянти прагнуть відродити сильну Росію, у чому він дуже сумнівався і тому прагнув довести антантівським дипломатам, що сильною країною на сході Європи може стати Україна226.