Кирилл Галушко - Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

Останні місяці існування Української Держави позначилися посиленням проросійських тенденцій, що безпосередньо пов’язано з міжнародним становищем, зокрема з поразками держав Четверного союзу (насамперед Німеччини). На Гетьмана тиснули прихильники орієнтації на білу Росію, передусім представники російських організацій в Україні («Монархічний блок», «Союз відродження Росії» та інші). Сімнадцятого жовтня 1918 р. на засіданні Ради Міністрів було розглянуто «Записку в справі зовнішньої політики України», підготовлену десятьма міністрами, які вимагали надати допомогу російським політичним колам у боротьбі з більшовицьким урядом за відновлення «великої Росії»508.

503

Тимощук О. Охоронний апарат Української держави (квітень — грудень 1918 р.). — Х., 2000. — С. 183—184.

504

Тобто розміром від міноносця та більше.

505

Гриценко О. Організація та військові операції українського флоту в Одесі в 1918 р. — http://vijsko.milua.org/Grytsenko_Flot_Odesa.html

506

Тинченко Я. Українські збройні сили березень 1917 р. — листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії). — К.: Темпора, 2009. — С. 373.

507

Гриценко О. Організація та військові операції українського флоту в Одесі в 1918 р. — http://vijsko.milua.org/Grytsenko_Flot_Odesa.html

508

Васковський Р. Листопадове повстання 1918 р.: «петлюрівська авантюра» чи «національна рево­люція»? // Студії з архівної справи та документознавства. — Т. 5. — К., 1999. — С. 215.

Олександр Наконечний (другий зліва). Фото часів служби у російській авіації (Я. Тинченко, Герої нашого неба)

Революція в Німеччині, підписання 11 листопада 1918 р. Комп’єнського перемир’я, яке свідчило, що Німеччина програла війну, розвал Австро-Угорщини на початку листопада 1918 р. і початок евакуації німецьких та австрійських військ з України зробили крах гетьманського режиму невідворотним. Країни-переможці, насамперед Франція, відверто відмовляли Україні у праві на незалежне існування. Тоді П. Скоропадський вирішив змінити зовнішньополітичну орієнтацію Української Держави й 14 листопада 1918 р. видав грамоту про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією, а також призначив новий проросійський уряд на чолі з С. Гербелем509.

509

Васковський Р. Листопадове повстання 1918 р.: «петлюрівська авантюра» чи «національна рево­люція»? // Студії з архівної справи та документознавства. — Т. 5. — К., 1999. — С. 216.

Літак-винищувач «Ньюпор» XXIII авіації Української Держави (А. Харук, Крила України)

Це стало безпосереднім приводом до повстання, яке ще з вересня 1918 р. готувала група представників українських лівих партій на чолі з головою Українського Національного Союзу В. Винниченком. Основною ударною силою повстання став Окремий Загін Січових Стрільців (ОЗСС), сформований у Білій Церкві з колишніх вояків полку Січових Стрільців під командуванням військового старшини Є. Коновальця.

Повстання почалося 16 листопада 1918 р. виступом Січових Стрільців на Київ. Того ж дня в Харкові Запорізька дивізія на чолі з полковником П. Болобочаном — найбоєздатніше військове формування гетьмана П. Скоропадського — також повстала та приєдналася до Директорії510. Вісімнадцятого листопада під станцією Мотовилiвка Січові Стрільці розбили відправлений на придушення повстання офіцерський загін генерал-майора Святополка-Мирського, при цьому частини Сердюцької дивізії, відправлені разом із офіцерським загоном, фактично відмовилися воювати проти повстанців.

Хоча повстанці не змогли, як планували, швидко захопити Київ, протягом кількох тижнів вони майже повністю знищили опір гетьманської влади та війська в провінції. До повстання приєдналося багато частин Української армії, а також значна кількість добре організованих загонів повсталих селян.

Ані оголошення загальних мобілізацій, ані заклики добровільно вставати на захист Української Держави особливих результатів не давали: більшість населення України просто не бажала битися за П. Скоропадського. Основними силами, що встали на захист Гетьмана, були офіцерські кадри деяких частин, а також різні охоронні загони (які формувалися переважно з офіцерів), що їх почали активно створювати з осені 1918 р. Одначе швидко з’ясувалося, що воювали вони не за Українську Державу, а за «єдину та неділиму» Росію. Усе, що залишалося Скоропадському, — удавати, ніби ці вояки йому підпорядковуються, хоча командири цих офіцерських загонів відкрито заявляли про підпорядкування командуванню російської Добровольчої армії.