Кирилл Галушко - Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

Канонерський човен «Кубанець», Ізмаїл, 1917 р.

На формування дивізії не шкодували сил та грошей. Старшинами дивізії мали бути бойові офіцери, бажано нагороджені орденом Святого Георгія чи Георгіївською зброєю, козаками — діти заможних селян, кожен з яких повинен був мати рекомендацію від місцевої організації Хліборобів. Та раптом з’ясувалося, що заможні селяни не поспішають віддавати дітей до гетьманського війська, тож влада була змушена призивати новобранців до Сердюцької дивізії на загальних підставах. Надуживання під час призову були такі, що Начальник Генштабу (під особистим наглядом якого перебувало укомплектування з’єднання) у вересні 1918 р. навіть призначив службове розслідування з приводу порушень, що відбувалися під час призову до дивізії17.

Блокшив «Пріют» (колишній канонерський човен «Чорноморець») та інші допоміжні судна українського флоту, Одеса, 1918 р.

Віце-адмірал А. Покровський в однострої Російського імператорського флоту.

Але навіть у такий спосіб не вдалося покрити неукомплектованість козаків. Ще гіршою була справа з укомплектуванням дивізії підстаршинами. Наприклад, 10 вересня 1918 р. командир дивізії генеральний хорунжий В. Клименко доповів у рапорті 1-му товаришу (заступникові) Військового Міністра, що «частина з прибулих на поновлення дивізії старослужачих, бувших козаків Російської армії, відправлена за повною невідповідністю їх, виказавши себе поганим елементом; частина — добровільно пішла за власним бажанням»490. Навіть старшинські вакансії не були повністю заповнені. Крім того, командуванню дивізії так і не вдалося викорінити антигетьманські настрої не тільки серед козаків, а навіть і серед деяких старшин з’єднання.

490

Тимощук О. Охоронний апарат Української держави (квітень — грудень 1918 р.). — Х., 2000. — С. 219.

Лейтенант флоту Святослав Шрамченко з одним із вояків загону Січових Стрільців, кінець 1918 — початок 1919 р. У Січового Стрільця на мундирі видно сліди від гетьманських погонів

За таких умов не дивно, що боєздатність Сердюцької дивізії була невисокою, хоча за чисельністю (близько 6 тис. вояків) ця дивізія була одним з найбільших збройних формувань армії Української Держави на момент антигетьманського виступу Директорії УНР. Однак уже 18 листопада 1918 р. 4-й Сердюцький піший полк фактично віддав повсталому Окремому Загону Січових Стрільців перемогу в бою під станцією Мотовилівка, а потім здався повстанцям. За декілька днів на бік повстанців перейшов і Сердюцький Лубенський кінно-козачий полк під командуванням полковника Ю. Отмарштайна. Інші частини дивізії брали участь в обороні Києва, але високої боєздатності також не показали. Отже, надії Гетьмана на свою гвардію не виправдалися. І якщо такі проблеми з боєздатністю та лояльністю до Української Держави мала елітна Сердюцька дивізія, не складно уявити, що відбувалося б у лінійних дивізіях у разі їх поповнення призовниками та мобілізованими.

Окрім сердюків, основу Української Армії становила Окрема Запорізька дивізія, що налічувала близько 3 тис. вояків491. Її основним завданням була охорона східного кордону на Харківщині й Донбасі. Лояльність цього з’єднання до Гетьмана була така, що про всяк випадок саму дивізію «охороняли» німецькі війська492. Цікаво, що ще за часів Центральної Ради дивізію, яка добре показала себе в боях, хотіли розформувати, оскільки вона не вписувалась у план організації армії, розроблений «фахівцями» Військового міністерства. Після численних спроб розформувати чи реорганізувати Запорожців Військове Міністерство нарешті вирішило залишити все, як є, і лише перевести частини дивізії на нову організацію у складі чотирьох піших, легкого гарматного та кінного полків, інженерного куреня, важкого гарматного дивізіону та кінно-гірської артилерійської батареї493. Крім того, частиною дивізії фактично були «панцирний» (бронеавтомобільний) дивізіон та авіаційний загін, хоч офіційно їх вважали лише «прикомандированими» до неї. Піші полки мали по два курені, окрім 2-го полку, 3-м куренем якого став кадр колишнього полку Січових Стрільців, який приєднався до Запорожців після розформування німцями 1-го полку Січових Стрільців. Саме цей курінь пізніше став кадром Окремого загону Січових Стрільців у Білій Церкві.