471
Пономарьов В. Останній малоросійський гетьман // Генеза. — 1996. — № 1. — С. 199.
472
На жаль, тоді серед українських політиків помірковані консерватори-державники становили меншість.
473
Об’єднання лівих і центристських українських партій та громадських організацій, створене у вересні 1918 р.

Полковник О. Загородський оглядає 1-й Запорізький імені гетьмана П. Дорошенка піхотний полк Запорізької дивізії, яким він командував, 1918 р.
Протягом існування Української Держави вплив Німеччини на внутрішнє життя України досяг апогею. Якщо в період Центральної Ради українська влада намагалася хоч якось обмежувати свавілля німецького командування (переважно апелюванням до депутатів-соціалістів німецького парламенту), то П. Скоропадський мусив «віддавати борги» німцям, які допомогли йому прийти до влади, і бути значно поступливішим до їхніх вимог.
Повернення до порядку й стабільності, звичайно, не могло оминути Збройні сили. Уже 21 травня 1918 р. начальник Генерального штабу отаман (підполковник) О. Сливинський та його помічник отаман (полковник) М. Какурін подали військовому міністрові доповідь, у якій пропонували відмовитися від «революційності» під час організації армії. Серед іншого пропонували повернутися до системи військових рангів (звань) замість наявної системи титулувань військових за посадами, як це робили за часів Центральної Ради. Цю пропозицію схвалило нове керівництво Української Армії, і 16 червня 1918 р. видано наказ Військовій Офіції ч. 221474, у якому наголошено на потребі відновлення таких підвалин нормально організованої армії, як дисципліна, бойові відзнаки, традиції тощо. Відповідно до цього проголошено наказ Гетьмана П. Скоропадського про повернення всім військовослужбовцям України тих рангів і станів475, «які вони займали до большовицького перевороту»476. Відмову від «революційних засад» було продемонстровано навіть наочно: у цьому ж наказі ч. 221 затверджено як розрізнення рангів і станів погони477, від чого за Центральної Ради принципово відмовилися.
474
ЦДАВО України. — Ф. 1077. — Оп. 5. — Спр. 10. — Арк. 145—149.
475
Терміни «ранги і стани» відповідали російським термінам «чины и звания» та сучасному «військові звання».
476
ЦДАВО України. — Ф. 1074. — Оп. 2. — Спр. 31. — Арк. 112.
477
ЦДАВО України. — Ф. 1074. — Оп. 2. — Спр. 31. — Арк. 112 зв.

Австрійський офіцер оглядає Сірожупанну дивізію, 1918 р.
Відповідно до «Законів про тимчасовий державний устрій України» «Верховним Воєводою Української Армії і Фльоти», тобто Верховним головнокомандувачем Збройних сил, був Гетьман. Центральним органом виконавчої влади, на який було покладено безпосередню роботу з розбудови Збройних сил Української Держави — Української Армії, було Військове Міністерство, що складалося з 13-ти Штабів та Управлінь478. Організація Збройних сил базувалася на територіальному принципі. Згідно з планом організації Української Армії, що його в середині вересня 1918 р. остаточно ухвалила Рада Міністрів, територію держави поділили на 8 корпусних районів у складі двох дивізійних округів479.
478
Монкевич Б. Організація регулярної армії Української Держави 1918 року // Україна в минулому. — Вип. 7. — Київ — Львів, 1995. — С. 69.
479
Монкевич Б. Організація регулярної армії Української Держави 1918 року // Україна в минулому. — Вип. 7. — Київ — Львів, 1995. — С. 87.

Почесна сотня Сірожупанної дивізії Армії УНР у Володимирі-Волинському, 1918 р.
Загальна організація війська Української Держави була встановлена ще за Центральної Ради. Вона передбачала створення восьми корпусів, кожен з яких розташовувався на території однієї з восьми губерній, що входили до складу Української Держави. Кожен корпус мав складатися із двох піших дивізій (по 4 піші та 4 легкі гарматні полки), важкої гарматної бригади (2 важкі гарматні полки) та інших частин. Крім того, чотири корпуси отримали ще по одній кінній дивізії (4 кінні полки, 1 кінно-гарматний полк), один корпус — кінну бригаду (2 кінні полки), три корпуси — по 1 кінному полку480. Планували створення й окремих частин, підпорядкованих безпосередньо Військовому Міністерству.
Читать дальше