Кирилл Галушко - Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

При Міністерстві залізничного сполучення було створено Окремий корпус кордонної охорони, що складався з 9 лінійних та 1 учбової бригади. Серйозна організаційна праця в корпусі розпочалася тільки в серпні 1918 р.500.

Цікаво, що тоді, коли українським військам не вистачало найнеобхіднішого озброєння та спорядження, П. Скоропадський не шкодував грошей і майна на підтримку різних «білих» антибільшовицьких організацій та військових формувань — переважно монархічного спрямування. До повалення Гетьманату було видано або заплановано до видання допомоги грошима та майном на суму майже 100 млн крб. Для порівняння: на утримання понад 300-тисячного війська в бюджеті Військового міністерства Української Держави на 1919 р. заплановано близько 352 млн крб501. При цьому допомогу надавали навіть тим військовим формуванням, які категорично заперечували саме право на незалежне існування Української Держави, — наприклад, Добровольчій армії502 генерал-лейтенанта А. Денікіна.

499

Дорошенко Д. Історія України 1917—1923 рр. — Т. 2. — К.: Темпора, 2002. — С. 55.

500

Тинченко Я. Українські збройні сили березень 1917 р. — листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії). — К.: Темпора, 2009. — С. 348.

501

Дорошенко Д. Історія України 1917—1923 рр. — Т. 2. — К.: Темпора, 2002. — С. 194.

502

Створена наприкінці 1917 р. із офіцерів та юнкерів, налаштованих проти радянської влади. Була основою «білих» російських військ на півдні колишньої Російської імперії.

Літак-розвідник «Анасаль» С.І, виготовлений одеським заводом «Анатра» на замовлення Австро-Угорщини (А. Харук та ін., Анатра)

Крім того, із кінця жовтня 1918 р. додаткові кошти витрачено на формування своєрідного «іноземного легіону». Ним мав стати «Особ­ливий корпус» із 8 піших полків, що мав комплектуватися в добровільно-примусовому порядку з колишніх офіцерів, кадрових унтер-­офіцерів та юнкерів військових шкіл Російської армії, що перебували на території України, але не отримали українського громадянства. Цей корпус підпорядковувався безпосередньо П. Скоропадському, хоча мав забезпечуватися зі складів Військового Міністерства Української Держави. Форма одягу вояків корпусу була такою самою, як в армії Російської імперії, а їхню службову діяльність регламентували військові статути Російської імператорської армії. Корпус мав діяти на східних кордонах України, переважно в нейтральній зоні між російським та українським кордоном. Влада дуже сподівалася залучити хоча б частину з тієї значної кількості офіцерів, які перебували тоді в Україні, та марно: добровольців було небагато, а мобілізовані шукали приводу ухилитися від служби503.

Окрім сухопутних сил, Українська Держава мала і морські сили. На жаль, більшість кораблів колишнього Чорноморського флоту Росії або була захоплена військами Німеччини в Севастополі, або була затоплена прорадянськими екіпажами в Новоросійську. Унаслідок цього у складі морських сил фактично не було боєздатних кораблів основних класів504, окрім двох старих канонерських човнів: «Донець» та «Кубанець». Останній у вересні 1918 р. перейменовано на «Запорожець» і призначено для виконання обов’язків навчального корабля505.

Сумний стан з корабельним складом призвів до того, що за часів Центральної Ради «Морське відомство» (як тоді за російським зразком називали вищий орган управління морськими справами) було підпорядковано Військовому міністерству, причому його начальник став товаришем (заступником) військового міністра з морських справ. Лише за часів Гетьманату Морське відомство отримало статус міністерства. Найдовше (із травня до жовтня 1918 р.) посаду його керівника обіймав капітан 1-го рангу (пізніше контр-адмірал) М. Максимів506.

Безпосередньо на місці флотом на Чорному морі командував віце-адмірал А. Покровський, який мав свій штаб в Одесі. У його підпорядкуванні були Дунайська та Транспортна флотилії, що складалися з малих кораблів і катерів, а також мобілізованих пароплавів. Крім того, 6 липня 1918 р. в Одесі була також сформована Бригада тралення (у складі трьох дивізіонів), завданням якої було тралення мін, що залишилися із часів Світової війни507.

На додаток до корабельних з’єднань із травня 1918 р. розпочалося формування бригади морської піхоти (у складі 3 піших полків) для берегової оборони та охорони баз флоту. Однак до листопада 1918 р. її формування не було завершено.