Кирилл Галушко - Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького

Є кордон цивілізованого світу, за яким живуть хоча й варвари, але добре знайомі варвари, про яких різними вченими Тацитами написані розумні книжки. А є світ зовсім незнайомий, світ казок та легенд, що лежить за землями тих варварів, там де живуть псоглавці, де залізна стіна охороняє мирні країни від жахливих народів Гог та Магог, що прийдуть з-за неї одного останнього дня.

Історія Русі — це історія про те, як народ із незнаної землі, не ногами (як готи чи предки сучасних південних слов’ян), а разом із землею, на якій він поколіннями жив, потрапив до цивілізованого світу.

Втім, периферія — це якщо дивитись на Русь звідкись із Багдада, Рима чи Константинополя. Насправді ці землі лежали хоч і далеко від тогочасних цивілізацій, але саме тут перетнулися їхні впливи, зустрілися різні світи. Коли слов’яни розселялися Східноєвропейської рівниною, тут уже жили інші народи, передусім фінські, і тут історія Русі вже стосується асиміляції — поглинання одних народів іншими. Вже на етапі держави ці процеси тривали далеко на півночі, у Новгородській та Володимиро-Суздальській землі, і продовжувалися й після того, як Русь зійшла з історичної сцени. Є ще кочовий, переважно тюркський світ, з яким слов’яни зустрілися вже тут, у Наддніпрянщині, і ця історія не тільки про суцільну війну між хліборобами та кочовиками, а й історія про мирне співіснування, про мирні взаємовпливи. Декілька поколінь «свої погани» прожили на південних кордонах Русі поруч зі слов’янами, їхня кров текла і в жилах русів, їхня часточка є і в нашій з вами крові.

Ще є дві імперії: одна на півдні — іде Дніпром до самого низу, повз гирло Дунаю і за море. Це уламок величного Риму, що ввібрав у себе спадок сотень народів та десятка цивілізацій, — Східна Римська імперія, яку ми називаємо Візантією. І друга на заході — теж Римська, але більше тільки за назвою, Священна Римська імперія, але германської нації, яку за півтисячоліття заснували на руїнах зруйнованого ними Риму нащадки жорстоких завойовників. Обидва нащадки Риму — хитрі греки та суворі лицарі німці — це світ християнства. А от далеко на південний схід був світ ісламу — халіфат, зовсім не схожий на той, яким його знаємо ми. Тоді це був світ багатих шейхів, торгівлі та науки і, хоч уже й хилився до занепаду, але ще манив своїм блиском.

На північному заході, за морем, мешкали нормани — войовничий народ, який ще не зарахували до цивілізованих, але чия невгамовна жадоба до насилля та скарбів зробила його відомим на весь тодішній світ. З кінця VIII ст. нормани чи не щороку нападали на землі західної імперії, а за сто років їхні човни дісталися Атлантикою навіть далекого Середземномор’я. Грабіжники та купці в одній компактній «упаковці» з часом селилися у нових землях. Вони заснували держави на північному заході Франції, у південній Італії, а також завоювали Британію. Саме тоді, наприкінці VIII ст., вони вперше з’явилися у Східній Європі та заснували поселення в нижній течії річки Волхов, яке слов’яни, що прийшли на ці землі вже за кілька десятиліть, прозвали Ладогою. За сторіччя ці нормани (ми звемо їх варягами) проклали торговельні шляхи з Балтики у Візантію, Волгою вниз до Каспійського моря в ісламський світ. Раби, хутро, мед, віск — саме в такій послідовності — вони черпали в бездонній скарбниці східноєвропейських народів, аби вимінювати їх на срібло. Саме їх іменем — руси — прозвалися завойовники, що вперше прийшли під стіни Константинополя, і їхньою назвою — Русь — назвалася держава, що згодом постала на цих землях. Проте варяги-нормани — це теж іще один світ. Ще довго перші руські князі пам’ятали своє коріння, їх єднали з заморськими скандинавськими родичами шлюби, шведи та норвежці роками гостювали в Новгороді та Києві, служили у війську руських князів. Варязькі найманці допомагали Володимиру та Ярославу здобувати столи, київські князі непогано заробляли, перепродуючи їхні послуги візантійцям.

Тогочасна Русь опинилася на перехресті, і для неї вибором шляху стало обирання віри, адже в добу середньовіччя саме віра, тобто належність до певної світової релігії, визначала, хто ти є. Що означав для Русі цей вибір, окрім хрещення населення, будівництва церков та початків писемної традиції, без якої неможлива будь-яка повноцінна держава? Передусім це був членський квиток у візантійський елітний клуб. Британський візантиніст сер (за наукові досягнення його висвятили в лицарі) Дмитро Оболенський порівняв Візантійську цивілізацію з сучасною нам Британською співдружністю, політичним об’єднанням країн, що виникли з колишньої Британської імперії, на чолі якої стоїть королева Великобританії. Так само й Візантійська співдружність об’єднувала формально незалежні країни, які у світській владі визнавали верховну владу візантійського імператора, а в духовній — константинопольського патріарха.