Віктор Горобець - Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років

Розгорівся жорстокий бій. Скориставшись із фактору несподіванки, нападники прорвали захисні порядки і вдерлись у середину українсько-російського табору. Український літописець Самовидець стверджував, що козаки оборонялись не лише « стрільбою , а й голоблями з саней». Лише самовідданість приречених на смерть козаків і царських ратних людей дозволила вибити нападників з табору і знову зімкнути його оборонні лінії. Утім втрати були страшними. Особливо великими були жертви серед царського війська, воякам якого випало першими зустрічати ворожий напад. Щонайменше дев'ять тисяч ратників загинули на Охматівських полях. Під час нападу полякам і татарам вдалось захопити близько 20 гармат, 300 бочок пороху. Польські жовніри по тому неабияк гордилися здобутими царськими прапорами « з вишитими зображеннями святих і прикрашених з великою майстерністю золотом ».

Врешті-решт під гарматним вогнем ворога українцям і росіянам все ж вдалось звести укріплення, використовуючи для цього навіть задубілі на морозі трупи людей і коней. До ранку робота була завершена. І, оглянувши зміцнений табір, польське командування не наважилось вести війська на штурм. Зважаючи на люту стужу, що запанувала на той час в Україні, Потоцький сподівався, що мороз стане йому ефективним союзником й обложенці без їжі, води й тепла довго не протримаються. Утім, ані українським козакам, ані царським ратникам цього разу затятості також не бракувало. А тим часом Богдан Хмельницький за допомогою золота зумів знеохотити татарських мурз до продовження війни і, заручившись їхньою обіцянкою не переслідувати українсько-російські війська, у бойовому порядку став відводити полки з цього нелюдськи жорстокого, студеного «Дрожи-поля».

Ближній царський боярин Василь Борисович Шереметьєв через те, що «як бився на Дрожи-полі, поганих людей послухав , службу свою втратив», впав у немилість царя і впродовж усього 1655 р. був «неудел». Ще більш жорстоко була покарана українська людність, що не по своїй волі перетворилася на «плату» татарам за допомогу Речі Посполитій в цій кампанії. До середини лютого на Брацлавщині було зруйновано 50 міст і містечок, жителів яких було забрано як ясир до Криму.

Загалом же в ході кампанії, за визнанням воєводи Тишкевича (можливо, дещо перебільшеного), лише в межиріччі Південного Бугу та Дністра було знищено 270 міст і сіл, понад 200 тисяч осіб забрано в ясир. Нічого подібно ані перед тим, ані після того Україна не знала.

На весну 1655 р. розклад сил у Центрально-Східній Європі почав кардинально змінюватися. Важливі зрушення були зумовлені передусім військово-політичною активізацією Шведського королівства, на чолі якого став молодий та амбітний Карл X Ґустав. Король, який лише щойно перед тим вступив на шведський трон, оголосив війну польському королеві, і ця війна відразу ж прославила його як великого полководця.

У битві, що відбулася 15 липня 1655 р. під Уйсьцем, велико-польське посполите рушення не зуміло втримати навальний шведський наступ і після п'ятигодинного бою капітулювало. Причому умови капітуляції включали в себе не лише військові аспекти справи, а й політичні, великопольська шляхта визнавала зверхність шведського короля над Познанським і Калішським воєводствами. Підписана великополянами уйсьцька капітуляція відразу ж витворила в Речі Посполитій принципово нову політичну реальність. Отож, коли за кілька днів новина про уйсьцькі події донеслася до Варшави, королівський двір у паніці не знав, що й чинити. Найбільше, що вдалося за таких умов вигадати, так це звернутися за допомогою до Відня. Причому відплатою Габсбургам за допомогу мала стати... польська королівська корона, щоправда, вже після смерті бездітного Яна II Казимира.

На початку серпня король залишив Варшаву і на чолі 12-тисячного війська пішов далі в глиб своєї держави, а король шведський 8 вересня 1655 р. без бою зайняв столицю Корони Польської — Варшаву. Трохи менше ніж за тиждень, 16 вересня, відбулася битва під Жарновом. Після прибуття до табору Яна II Казимира шляхетського ополчення з Малої Польщі за кількісними показниками сили сторін стали приблизно рівними. На боці Карла X Ґустава була солідна перевага в артилерії, а також у загальному моральному стані війська, що за всю кампанію на польських землях жодного разу так і не відчуло гіркоти поразки. Переваги супротивника коронне командування спробувало компенсувати несподіваною стрімкою атакою. Утім рясний вогонь шведської артилерії зупинив польський наступ. А кинута в слушний момент в бій Карлом X Ґуставом шведська кіннота змусила супротивника до відступу. Відступу, що дуже скоро став набирати для Речі Посполитої фатального характеру. Лише потужна злива, що пролилася в цей час над Жарновом, порятувала коронне військо і шляхетського ополчення Речі Посполитої від цілковитого знищення. Вирватися на волю вдалося лише частині військ, яка і супроводила вкотре побитого короля до Кракова. Решта жовнірства визнала зверхність над собою короля Карла X Ґустава. Учасники шляхетського ополчення після принесення присяги шведському монарху були відпущені шведами по домівках, а найпідготовленіші жовніри регулярного війська — завербовані на службу до шведського короля.