Віктор Горобець - Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років

Але останнє слово залишилось за Високою Портою. А для Стамбула стимулом для антиросійських — а відтак і антиукраїнських — настроїв на півострові стали повідомлення про значні військові успіхи Москви та її нових союзників на території Великого князівства Литовського влітку 1654-го. За таких умов наступник покійного Іслама III Ґерая — його брат Мехмед, проголошений 25 серпня в Стамбулі новим ханом під іменем Мехмеда IV Ґерая, ще дорогою з Туреччини до Бахчисараю 15 жовтня скликав у Перекопі засідання дивану, на якому декларував збереження зовнішньополітичного курсу попереднього ханського уряду, у тому числі й щодо бачення польсько-українсько-російського конфлікту. За результатами дивану наступного дня відіслали лист Янові II Казимиру, у якому повідомляли про рішення надіслати йому найближчим часом Орду на допомогу.

До Хмельницького ж відіслали посольство Тохтамиш-аґи з грамотами нового хана, де містилися вимоги розірвати союз Війська Запорозького з Москвою. У відповідь на ультиматум хана Богдан різко заявив, що здивований намірами кримського керівництва зламати присягу на братерство, та повідомив, що, мобілізувавши все Військо Запорозьке, чекатиме на кордоні від Мехмеда IV Ґерая «більш приятельського листа». Намагаючись переконати Бахчисарай переглянути агресивні наміри щодо Війська Запорозького, гетьман нагадував про сім років братерської співпраці козаків і татар, коли вони «разом хліб і сіль їли , уклавши дружбу». Аналогічного за змістом листа від Хмельницького отримав і візир Сефер Ґазі-аґа, у якому також містився заклик пам'ятати «ті всі великі часи , коли могли хліб і сіль разом їсти, як брат з братом».

Але поспішно скликаний за наказом Мехмеда IV Ґерая диван, ознайомившись із відповіддю на ультиматум хана, підтвердив наміри воювати з козаками. Дванадцятого листопада хан присягнув на кримсько-польському договорі. Проте, що цікаво, навіть в умовах татарського наступу кримське керівництво далі вело переговори з російськими послами, що перебували на той час у Бахчисараї. Та якщо досі Москва робила спроби отримати військову допомогу Кримського ханства в боротьбі з Річчю Посполитою, то тепер, як видно з додаткових інструкцій Посольського приказу послам у Криму, першочерговим завданням для уряду Олексія Михайловича стає нейтралізація Орди в новій війні. Проте з трьох складників Посольського приказу: отримання нової « шерті» (присяги вірності) від Мехмеда IV Ґерая; включення до її тексту нової титулатури царя; та поширення кримських зобов'язань про ненапад на українські землі — російські дипломати змогли лише підтвердити в хана присягу про збереження миру з Росією. Причому в тексті грамоти з'явилося принципове уточнення: замість центральної формули « шерті » («будемо недругу вашому недругом, а другу другом») кримська сторона висловилася так: «і будет будете ви». А це недвозначно свідчило про умовність зобов'язань, узятих ханською адміністрацією.

Українська революція середини XVII ст. через свій розмах і глибину спричинених суспільно-політичних, соціальних, ідеологічних та ментальних змін справила відчутний вплив і на сусідній, близький в етнічному та релігійному плані білоруський етнос. Уже перші звістки про перемоги козацького війська спричинюють на білоруських теренах хвилю селянських виступів проти панівних там соціально-економічних відносин і всевладдя польської та литовської адміністрацій. Налякана цим польська шляхта з тривогою писала до Варшави: «В тому разі коли це зло й надалі буде поширюватися, варто очікувати повторення й тут жахів козацьких війн». Але відсутність козацьких традицій у Білорусі не дає місцевому населенню змогу повторити в себе український сценарій. Білоруські партизани йдуть у ліси, здійснюють звідти вилазки проти місцевої адміністрації та шляхти, але на такі перемоги, як в українських козаків, виявляються неспроможними.

Не маючи достатніх сил, Хмельницький також не може надати білорусам дієву військову допомогу. Коли ж в другій половині 1653 р. справа доходить до узгоджень майбутніх спільних з Москвою стратегічних завдань у війні проти Речі Посполитої, Хмельницький пропонує план спільного наступу на Велике князівство Литовське. Гетьман запевняє, що, тільки-но цар візьме Україну під свою протекцію, він негайно поширить у Могильові, Орші та інших білоруських містах звернення до місцевого населення, яке, за твердим переконанням гетьмана, відразу виступить проти Литви. У такий спосіб цар отримає ще близько двісті тисяч війська!