Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

О 14-й годині в колгоспі вже було важко когось знайти. Всі або спали в полях, або пиячили вдома, або давали хропака на сіннику. Фактично обстановка в колгоспі нагадувала перманентний загальний страйк. Принаймні половину часу колгоспники перебували в стані сп’яніння, і кожен робив усе можливе, щоб уникнути роботи, водночас пильно стежачи за неробством інших. Тут склалася традиція заздрощів і ревнощів, і колгоспники збирали компромат один на одного і на бригадира. В цій ситуації бригадирові було важко умовити їх працювати, бо вони знали про всі його гріхи, й надто великий тиск міг мати наслідком анонімний лист до органів влади з викриттям, наприклад, розкрадання колгоспного майна. Голова колгоспу теж був у складному становищі. Він знав, що кожен із його працівників заслуговує на звільнення. Але водночас він усвідомлював, що не може собі дозволити когось позбутися, бо й без того нема кому працювати. Якщо в когось із колгоспників вимагали пояснень його недбалого ставлення до роботи, він мовчки стояв перед головою колгоспу або бурмотів щось незрозуміле. Він знав, що все одно його не виженуть.

Колгосп «Іскра» розміщувався в Калінінській області, поблизу міста Стариці, і його головною продукцією були молоко та зерно.

Іконописець Олександр Лякін жив у цьому колгоспі й ту байдужість, яку там спостерігав, уважав наслідком руйнації Росії комуністами. Села були занедбані, половина будинків — забиті та кинуті. Станція ремонту тракторів була завалена відбракованими деталями та заіржавілою сільськогосподарською технікою й потопала в такій багнюці, що там було важко ходити навіть у чоботах. У полях кошлаті залишки незібраних зернових ще довго стояли після збирання врожаю, подекуди частково вкриті снігом.

Розмови між колгоспниками містили майже виключно ненормативну лексику, а самих їх, здавалося, жодним чином не цікавив зовнішній світ. Вкрай ледачі, вони виявляли активність лише тоді, коли треба було випити або щось поцупити.

Керівництво з’являлося на роботу точно о 7:30 й розподіляло робочі завдання на день. Однак уже за годину керівників було важко знайти.

Після 9-ї години на розбитих дорогах з’являлися трактори. На них був напис: «Людей не брати» — але цим нехтували. Майже кожний трактор тягнув причеп із кількома робітниками. Часто траплялося, що причепи перевертались і люди гинули, особливо якщо тракторист був п’яний.

Невдовзі в різних частинах колгоспу можна було побачити групки людей за роботою, але їхня праця була позначена якоюсь безсистемністю. У полі п’ять-шість жінок могли вибирати руками картоплю, тоді як поруч із ними лежав геть п’яний чоловік.

О 10-й годині Лякін зазвичай натрапляв на групу з 10–15 чоловіків, що стояли біля якогось об’єкту будівництва й обговорювали, де взяти горілку й чи отримають вони сьогодні аванс. Ці чоловіки, як правило, мали зосереджений вираз обличчя завзятих працівників, але нічим, схоже, не займалися й сердилися, якщо хтось переривав їх якимось запитанням.

Колективна пиятика розпочиналася зазвичай трохи пізніше, коли колгоспники збиралися в лісі, за кущами або в гаражі, де ремонтували трактори. Те саме робили в полях по всій території трактористи. Незабаром усе життя в колгоспі було огорнуте алкогольним туманом, десятки людей, хитаючись, тинялися вулицями сіл, а в магазинах починалися бійки. Робота зупинялася, бо більшість колгоспників залишали свої робочі місця, а інші йшли на роботу, щоби там упасти в нестямі. Подекуди обурені дружини витягували чоловіків із місць колективного пияцтва, але багато жінок у колгоспі самі зловживали алкоголем.

Проте в другій половині дня колгоспники, навіть п’яні, були вже за роботою на своїх присадибних ділянках. Оплата їхньої праці була нижче прожиткового мінімуму, тож виживати доводилося за допомогою городини, вирощеної особисто. Майже жодних засобів механізації не було, тож іноді можна було побачити на цих ділянках подружжя, які обробляли свою землю, запрягшись у борону чи дерев’яний плуг. Іншу роботу виконували лопатою, серпом чи косою.

Для підтримання свого приватного господарства колгоспники постійно щось крали. Це робили як дорослі, так і їхні діти. Стоячи в сараї колгоспника в оточенні всіляких дротів, молотків, цвяхів, коліс, мастил і пиломатеріалів, можна було не сумніватися, що жодну із цих речей не було куплено.

Колгоспники мали психологію: той, хто не обкрадає державу, обкрадає власну сім’ю, і в певному сенсі їх змушували красти. Колгоспники не могли купувати корми для худоби, яку відгодовували у своїх садибах, тому крали їх у колгоспних хлівах. Вони не могли купити інструментів, тож крали їх у ремонтних майстернях. А найважливіше — колгоспники намагалися поцупити якомога більше харчів, які з їхньою участю виробляв колгосп.