Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Доярки, наприклад, брали собі від піввідра до відра молока щодня. Механіки, що обслуговували техніку, яка чистила корівник від гною, теж брали молоко, як і візники, що забирали бідони. За приблизними підрахунками Лякіна, втрати колгоспу від крадіжок сягали 10 відсотків денної продукції, і їх приховували, розводячи молоко водою. Потім, у магазинах, це молоко розводили ще раз.

Якщо доярка крала молоко, вона виливала його в банку чи каністру, а залишок молока в бідоні розбавляла водою. Із цією крадіжкою, як і з крадіжками інших колгоспників, всі мирилися — вони давно стали складовою системи.

Одвічний ритм життя в колгоспі «Іскра» залишався незмінним впродовж багатьох років. Потім, наприкінці 1980-х років, сталася подія, яка порушила звичний спокій у цій місцевості. Одного весняного ранку 1988 року трактористові Володимиру Карданову було наказано з’явитися до кабінету голови колгоспу Олексія Дурнова в Панковому. Карданов, черкес за національністю, приїхав до цього колгоспу у листопаді минулого року, втікаючи від конфлікту на своєму рідному Кавказі, й виявився сумлінним працівником.

У 1987 році в країні повіяли нові вітри, й Дурнову, щоби відповідати курсу Горбачова на створення класу селян-орендарів землі, довелося шукати колгоспника, готового орендувати землю.

Проблема полягала в тому, що цей новий горбачовський план передбачав схильність до завзятої праці. Саме це спонукало Дурнова звернутися до новоприбульця Карданова. Він пообіцяв Карданову вигідні умови, в тому числі прийнятні терміни повернення кредиту на придбання трактора, корів і корівника, а також низьку орендну плату, й Карданов погодився стати першим орендарем у колгоспі. Він вибрав собі двадцять п’ять корів, придбав трактор, і йому виділили ділянку землі та корівник.

Свою кар’єру орендаря Карданов розпочав із великими сподіваннями, яким почасти сприяла присвячена орендарям пропагандистська кампанія в центральній пресі. Однак проблеми почалися майже негайно. 1 травня, вступивши у володіння своїм корівником, Карданов виявив, що колгосп забув увімкнути там електрику, тож упродовж двох місяців йому з дружиною довелося доїти корів вручну. Були труднощі і з отриманням кормів для худоби. Коли ж електрику нарешті ввімкнули, а проблему з кормами було розв’язано, республіки Прибалтики ухвалили декларації про незалежність і проголосили право на «приватну власність». Це налякало місцеву владу, і вона переписала угоду з Кардановим. Якщо перший варіант угоди передбачав, що після виплати вартості корів, корівника та трактора вони стають власністю Карданова, то тепер вони мали залишатися власністю колгоспу навіть після сплати всіх коштів.

Проте, незважаючи на ці негаразди, Карданов із завзяттям почав працювати на успіх свого підприємства. Натхнений можливостями фінансового зиску, він працював майже цілодобово, тобто спав не більше чотирьох годин. Турбота, якою він оточив своїх корів, почала давати позитивний результат. Уже за кілька місяців кардановські корови стали найпродуктивнішими в колгоспі. Від кожної він отримував щодня по 12 літрів молока, а в колгоспі ця цифра сягала в середньому 8 літрів. До того ж молоко від корів Карданова було вищої якості: частка жиру становила в ньому 3,9 відсотків — порівняно із колгоспними 2,8 відсотків. Він почав заробляти по півтори тисячі рублів на місяць.

Успіх Карданова приголомшив решту колгоспників. Спочатку вони спостерігали за цим мовчки, проте вже незабаром видовище його збагачення почало викликати ненависть.

Перші ознаки напруги виникли в бухгалтерії, де колгоспники ставали в чергу за зарплатнею. Вони жадібно дивилися, як Карданову видавали його гроші. Колгоспники звикли до того, що всім платили більш-менш однаково, незалежно від якості роботи. А тепер Карданов отримував утричі більше за будь-кого з них.

Карданов швидко став об’єктом наклепів. Колгоспники скаржилися, що його корови втікають і витоптують поля конюшини, й вимагали оштрафувати його. Вони звинувачували його в хитрощах, за допомогою яких він підвищує жирність молока. Приїхала комісія, перевірила молоко і не виявила нічого протизаконного.

Карданов став орендарем за умови, що колгосп надаватиме йому допомогу, але колеги-колгоспники стали вимагати у нього гроші за кожну послугу. Коли він просив позичити борону, бригадир говорив йому: «Я тобі нічого не дам. Ти заробляєш купу грошей, можеш сам купити».

Сусіди почали ображати дітей Карданова. Їхні діти били їх по обличчю та крали велосипеди. Коли дружина Карданова скаржилася на них, батьки захищали й виправдовували своїх дітей. Карданов спробував розібратися, але його вилаяли матом.