Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Одного тихого весняного дня Петро Резниченко ввійшов до контори птахофабрики в Первомайському — селищі, розташованому за 60 кілометрів від Одеси, та вручив начальниці відділу кадрів своє призначення на роботу, видане одним із райкомів партії в Одесі. Резниченку була потрібна робота, і, зважаючи на поданий ним документ, жінка не могла відмовити йому в прийомі, хоча вираз її обличчя ясно свідчив про те, що їй хочеться саме цього.

Кадровичка сказала Резниченку, що він не може розпочати роботу без інструктажу з техніки безпеки, а відповідальний за це інженер зараз у від’їзді. А доки він не почав працювати, він не може оселитися в гуртожитку. За цих обставин Резниченку нічого не залишалося, як байдикувати цілий тиждень, ночуючи в полі. Коли повернувся інженер, він підписав Резниченку документи без жодного інструктажу. «Правила вивчиш під час роботи», — сказав він.

Коли Резниченко повернувся до відділу кадрів із підписаними документами, жінка спитала його: «А де фото для перепустки?»

«У мене немає фото», — сказав Резниченко.

«Тоді вам треба поїхати до Одеси й сфотографуватися». Резниченко втратив самовладання. Впродовж семи днів він чекав на повернення інженера, і за весь цей час кадровичка жодного разу не згадала, що потрібна фотографія. «Слухайте, Ви! — сказав він. — Ви безграмотна й бездушна жінка!» Та теж розлютилася: «Ви тут не працюватимете, хоч би там що!»

І все ж таки коли Резниченко повернувся з Одеси з фотографіями, помічниця кадровички оформила його на роботу, й він отримав місце в гуртожитку, тож тепер мав притулок.

Його поставили працювати на конвеєр, який збирав яйця з курячих кліток і доправляв до пункту збору. Проте Резниченко помітив, що в шістьох клітках бракує дротяної сітки для утримання яєць, і вони падають на підлогу. Наприкінці дня на підлозі утворився товстий шар розбитих яєць. Коли Резниченко спитав бригадира, чому ніхто не відремонтував сітки, той наказав йому прибрати яйця з підлоги.

«Може, полагодите клітки?» — натякнув Резниченко.

«У мене поперек болить», — відповів бригадир.

«А за що Вам платять? — спитав Резниченко. — За доноси чи просто за підлабузництво?»

Наступного дня Резниченко сам полагодив клітки в своїй робочій зоні, а пізніше, під враженням катастрофи з яйцями, заговорив із іншими робітниками про різницю між СРСР і США.

«В капіталістичному світі жоден бос не став би тримати на роботі таких працівників, — сказав він. — А тут варто показати себе підлабузником, і тебе тримають — за рахунок мене та всіх решти».

«А що тобі відомо про капіталістичний світ?» — спитав один із молодих робітників. Резниченко запитав його, скільки він заробляє. Той відповів, що 130 рублів. «В Америці, — сказав Резниченко, — ти заробляв би від двох із половиною до трьох тисяч доларів. А тепер поміркуй, що ти можеш купити на рубль і що — на долар».

Робітники, схоже, були вражені.

«За відповідями на всі запитання просто звертайтеся до мене», — сказав Резниченко.

На четвертий день роботи Резниченка на птахофабриці головний механік Ігнатьєв, побачивши його, почав гримати: «Ти чого тут командуєш?»

У своїй зоні Резниченко полагодив клітки, але в інших секціях, по всьому цеху, яйця продовжували падати на підлогу й розбиватися. Він підвів механіка до купи розбитих яєць на підлозі: «Подивіться на це».

«Забирайся геть із цеху!» — несамовито заволав Ігнатьєв.

Резниченку не залишалося нічого іншого, як залишити фабрику й повернутися до гуртожитку. Ввечері під його двері підсунули записку з наказом з’явитися наступного ранку на комісію птахофабрики. Вранці він постав перед комісією, очолюваною заступником директора, який спитав Резниченка, чому він залишив роботу. Той відповів, що так наказав йому Ігнатьєв, і описав, що сталося після того, як він показав Ігнатьєву розбиті яйця на підлозі.

Заступник директора оголосив Резниченку, що його звільнено.

«Раз так, — сказав Резниченко, — я спробую знайти справедливість через суд».

«Вперед. Я звільнив сотні таких, як ти, й нічого не сталося».

Резниченка охопив відчай, але незабаром він довідався, що профком не давав згоди на його звільнення, що робило його незаконним. Він звернувся до районного суду, і той прийняв його справу до розгляду. Однак заступник директора фабрики наказав Резниченку залишити гуртожиток. Насправді він мав право залишатися там, поки розглядається його справа, але адміністрація стежила за входом до гуртожитку й неодноразово намагалася не пустити туди Резниченка. Врешті-решт він вирішив піти з гуртожитку й тепер знав, що не зможе з’явитися на слухання своєї справи до суду, бо не отримає листівку з датою судового засідання, надіслану на адресу гуртожитку.